20 Тра, 2023 |
Чи знаєте, друзі, що таке філателія? Хто такі філателісти? Гадаю, що люди старшого покоління дуже добре знають. А от цікаво, чи теперішні тінейджери, молодші дітлахи знайомі з цими термінами? Адже у наш такий швидкісний. оцифрований. дежитилізований, комп'ютеризований час і захоплення у дітлахів зовсім інші. Колись не було інтернету, комп'ютерів, і діти проводили вільний час за читанням книжок ( паперових!), колекціонували марки, листівки, значки. етикетки..Це перелік можна продовжувати до нескінченності! Це все не лише купувалося,воно "діставалося", обмінювалося. Ми складали у свої скарбнички решту від грошей, які призначалися на шкільні сніданки, щоб наскладати суму , необхідну, щоб купити омріяний блок марок, чи листівку – фото улюбленого кіноактора. Ми знали. що таке філокартія, філателія, нумізматика тощо. Отже, сьогодні мова про філателію- про колекціонування марок і про тих, хто колекціонує марки- філателістів. А точніше – про унікальний музей української марки імені Якова Балабана, який мені і моїм учням пощастило відвідати у місті Вінниця. Знаходиться він на вулиці Соборній, 26. Відкрито цей музей 16 вересня 2016 року з ініціативи п. Олени Білецької, п. Олександра Балабана та п. Сергія Моргунова, Вінницького міського голови. Це перший в Україні музей української марки. Колекціонер Олександр Балабан народився у Нью-Йорку. Все життя він колекціонував марки. І свою унікальну колекцію подарував Україні. Музею було присвоєно ім'я батька О.Балабана, інженера Якова Балабана, який був старшиною в армії УНР та народився у селі Писарівка Ямпільського району Вінницької області. Колекцію О. Балабана буде використано як основу для створення найбільшої колекції українських марок у світі, аби Україна і весь світ могли ще краще розуміти українську історію. Сам пан Балабан Сказав: "Смітсоновський інститут у США має музей пошти, і Україна має мати поштовий музей, щоб показувати власну ідентичність та історію". До 18 років його батько Яків Балабан проживав на Ямпільщині. А потім почалися в Україні визвольні рухи , під час яких він брав участь у бою під Крутами. Вимушений був емігрувати до Чехословаччини, а коли була проголошена Карпатська Україна, повернувся. Як відомо, Карпатська Україна проіснувала лише добу. Яків після цього емігрував в Америку і більше ніколи не повертався. Молодший син Олександр з дитинства почав збирати марки, коли вперше побачив у батька марку з тризубом, яка дуже йому сподобалась.Колекція , що стосується України, на сьогоднішній день найбільша в світі, оцінюється в мільярди доларів.У музеї представлена навіть не сота частина колекції, оскільки мало місця- приміщення музею надто мале. Будете у Вінниці, обов'язково завітайте у музей. Вам розкажуть неймовірні історії про українські марки! Чи знали ви, що марки , які використовувались під час Злуки українських земель, були австрійськими, а проштемпельовані були гумовим штемпелем- зображенням тризуба, тому користувалися ними як українськими; що Карпатська Україна проіснувала лише добу, але мала своїх марки; що за марки -петлюрівки (віденський надрук) у сталінські часи могли навіть заарештувати, розстріляти; що марки -шагівочки, які були і розмінною монетою, намалював український художник- графік Нарбут. Дозволу на ці гроші -марочки не було. А винахідливі одесити навіть підробляли їх, пишучи на них напис "Чим наші гірші від ваших?"… Не буду вам переказувати неймовірні історії про маленькі марки! Нехай буде інтрига. Приїдете у Вінницю, завітайте у музей, і вам розкажуть цілу жменю таких історій. Скажу вам чесно, що після відвідин музею, у мене пропало бажання позбутися своєї колекції марок, які збирала з дитинства, а навпаки… А тепер трішки світлин із музею української марки. Милуємося і пишаємося, що ми -УКРАЇНЦІ!
Лялька…Війна… Перемога
Добігає кінця 21 березня. 25-й день війни…Учора був День весняного рівнодення. А сьогодні день почав збільшуватися. Наші предки вірили, що дні не просто так стають довшими, – це світло перемагає темряву. Ми ще на один день наближаємось до перемоги.
Передвеликодні приємності
22 квітня. Здавалось би , цей весняний день не відрізняється від усіх попередніх квітневих днів. Такий же мінливий- то сонячний , то захмарений- заплаканий рясним дощиком. Але ні, не такий самий. Тому що сьогодні він заповнений приємностями.
Читати далі
Парафіяльний собор у витинанці
Ця витинанка народжувалась довго… Майже півроку. Ні, витинала я на одному диханні. Це, знаєте, я спалах, як виверження вулкану, який довго спав і раптом пробудився, і почав викидати усе , що в ньому накопичувалося впродовж десятиліть. Я довго виношувала у собі цю ідею – вирізати з паперу Парафіяльний собор Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Собор, який простояв 51 рік, собор, який витримав бомбардування, пожежі, розруху у роки другої світової.
Читати далі
Дзень-дзелень,- дзвенять дзвіночки, сповіщають про Різдво…
Сьогодні Різдво! Справжнє, зі снігом! Ну, сніг не такий щоб дуже сніг, але все ж таки… Летять з неба легесенькі сніжинки -пушинки, і тануть образу на сірому мокрому асфальті. Спочатку поодинокі маленькі дивовижинки, а потім ніби хтось там угорі струсонув кожуха, і повалив лапатий сніг, так щедро, дружно, по-справжньому! Аж запахло Різдвом! А й справді , яке ж Різдво без снігу?
Читати далі
Пробудження файного міста
Саме це слово – пробудження – перше, що спадає на думку після відвідання виставки членів НСМНМУ тернополянина Антона Євдокимовича Гриба і кременчанки Тетяни Балбус. Вони зовсім різні – і за віком, і за поглядом на світ. Антон Євдокимович – корифей декоративно-прикладного мистецтва нашого краю, журналіст, письменник, Тетяна Балбус- викладач КОГПА ім. Т Г, Шевченка, художниця.
Читати далі
Була весна…
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Котики, «котики» і весняні витинанки у 4-Б
З чим у вас асоціюється слово «котики»? Щось таке м'якеньке, пухнастеньке, тепленьке і … весняне. Сьогодні моя розповідь буде про кота! То є дуже поважна особа в українські етнкультурі. І дуже таємнича та суперечлива.
Розквітли витинанкові дерева у 3-В
Сьогодні 19 лютого 2020. Такий собі ніби звичайнісінький день, середа, вільний від уроків. А ні, певне, не дуже звичайний. Бо і прокинулась не так як зазвичай. Не о 6.00 а о 7.00! З якого б це дива.? Адже завжди, коли б не лягла ввечері, завжди спрацьовує внутрішній будильник о 6.00. Ні тобі віщих снів, ані якихось натяків на щось незвичайне. Чи то боялася проспати заплановану зустріч? О 9. 25 мала бути у чотирнадцятій школі. Запросили до діток 3-В на майстер-клас з витинанки. Не вперше ж на такі зустрічі йду!
Читати далі
Серце, серденько, сердечко…
За кілька днів настане день усіх закоханих –День святого Валентина. Свято, звісно, не наше, не українське. Та, зрештою, воно не одне таке із інших країв і звичаїв прийшло. Справа кожного особиста – святкувати чи не святкувати, визнавати чи не визнавати. Молоді (та й не тільки їй) подобається, то ж нехай радіють, любляться, закохуються на здоров’я, дарують валентинки, приємні сюрпризи ( і не тільки у день Валентина).
А я не про свято, сьогодні я про СЕРЦЕ! Адже воно має прямий стосунок до Дня закоханих.
Читати далі