Отож, наступний урок ми проводимо в історико-меморіальному комплексі пам’яті жертв нацизму. Наш автобус під’їжджає до центрального входу у музей. Він створений на території колишньої ставки «Вервольф» (нині смт. Стрижавка Вінницького району). До слова, востаннє я тут була дуже давно. Принаймні, тоді це була лише територія з величезними бетонними брилами, розкиданими поміж дерев, та братською могилою військовополонених і громадян, які будували ставку.
Читати далі
Після відвідання музею фортеці ми підійшли до колишньої каретної зали. Тут розмістилась експозиція першого в Україні Музею голодомору. Відкрили його у 2008 році. Жителі Західних областей України, зокрема Тернопільщини, не пережили такого, вони знають про ті страшні часи лише з підручника історії, фільмів, розповідей, тож, зрозуміло, що експозиція музею вразила моїх дітей. Адже тут вони побачили справжні, писані руками тих, хто пережив голод, чиї родичі загинули від голоду, спогади.
Читати далі
Нарешті ми дочекались нашої подорожі за маршрутом Тернопіль-Меджибіж-Вінниця-Умань.
Читати далі
Життя таке швидкоплинне… Ми завжди кудись поспішаємо. навіть не озираємось назад… А, може, іноді треба зупинитись хоча б на мить? Ми зайняті постійними клопотами: спочатку своїми, потім про дітей, онуків…
Читати далі
Є у Старокостянтинівському районі Хмельницької області село Са́мчики, через яке протікає річка Случ. Село невелике. Таких багато в Україні. Чим же приваблює воно? З 1990 р. садибу Самчики визнано музеєм. З 1997 р. його офіційна назва — «Державний історико-культурний заповідник «Самчики»». А славляться Самчики своїми майстрами –художниками. Усім відомий петриківський розпис, а от про самчиківський мало хто знає.
Усім нам безмежно пощастило. Після обіду на нас чекала зустріч із роботами прекрасних білоруських майстрів витинанки Вікторії Червонцевої та Вячеслава Дубинки.
Читати далі
Субота і неділя чи не найнасиченіші дні у Білорусії. В суботу відбулось відкриття самого симпозіуму. Слово мав директор коледжу, співробітник Історико-художнього музею в Домодєдово. хранителька колекції витинанок А.О., Петриченко.
Читати далі
Сторінка сьома. Вечірка
Після напруженого дня – смачна вечеря. А далі душа прагне видовищ, відпочинку. Білоруські друзі чудово все продумали і влаштували вечірку, на якій ми гарно відпочили, поспілкувалися. Після спекотного білоруського сонця так хотілося прохолоди. Тож нас запросили у літню концертну залу у внутрішньому дворі коледжу. Пречудове місце. «І бачыць Бог: есть музыка над нами!» – прекрасні слова. І вона, музика, об’єднує!
Сторінка шоста. Відкриття тимчасової виставки учасників симпозіуму.
Настала п'ятниця. Сьогодні прибули решта учасників із Литви, Росії, Польщі, Білорусі. Ще звечора до нас вкімнату завітала Світлана Леонідівна Яворська. Я отримала перший урок. Чесно кажучи, від отриманої інформації здавалось, вибухне мозок. Ото б ще не забути всіх зауважень, побажань! Світлана леогнідівна – чудова людина. Строга, пряма, вимоглива. Я себе відчувала школяркою, яка не вивчила уроку. Але це все тільки на користь. Дякую, Світлано Леонідівно, за науку. Тож після такого вечора довго не могла заснути.Але зате зранку я вже знала, які саме роботи представлю на виставці. Вже о пів на першу, а то й раніше, до виставкової зали коледжу почали збиратися учасники симпозіуму. Кожен займав собі стенд чи інше місце для своїх робіт. Тут відбувалися знайомства. Уже не віртуальні, а в реальному житті. Неймовірні відчуття! Багатьох знала лише через Фейсбук, а тут! Дівчатка з коледжу допомагали розвішувати витинанки. Відкриття виставки відбулось о 16.30. Все було чудово, урочисто і тепло. Грав струнний квартет коледжу. З привітанням виступили директор колледжу, завідуюча відділенням декоративно – прикладного мистецтва, організатори симпозіуму С. Яворська і А. Петриченко. Було сказано багато теплих слів, було живе спілкування, нагородження учасників конкурсів, обмін подарунками, нові знайомства. Це просто незабутні враження!
Сторінка четверта. Молодечино. Державний музичний коледж імені М. Огінського
Знайти коледж виявилось нескладно. Маршрутний автобус за 4 тис. білоруських рублів довіз нас з Оленою на вулицю Велікі Гостінєц, де і знаходився коледж. Автобусна зупинка, на якій ми вийшли, була майже поряд з цим закладом. Молодечненський коледж постав перед нами у всій красі. Велична будівля з колонами, схожа на театр. А перед нею фігура молодого композитора М. Огінського. Історія коледжу почалась 1958 року, коли в Молодечному було відкрите музичне училище.
Читати далі
31 Жов, 2016 |
