:::: МЕНЮ ::::

Уроки нашої подорожі. Історія з мистецтвом у Меджибожі

Нарешті ми дочекались нашої подорожі за маршрутом Тернопіль-Меджибіж-Вінниця-Умань. Як завжди, нашим гідом у цій подорожі буде – Юлія Чорна. Отож, рівно о 7 год. 30 хв. наш невеличкий комфортний автобус вирушив на мальовниче Поділля. Погода обіцяла бути нормальною- не спекотно, і без дощу. Так що все чудово. Нас небагато – така собі невеличка компанія з 13 хлопців і 5 дівчаток. Ну і ми – троє дорослих. Сподіваємось, пригоди будуть тільки приємні. Перша наша зупинка, а отже і перший урок історія з народним мистецтвом – в невеликому містечку на Поділлі Меджибіж. Цього року жителі цього містечка на Хмельниччині відсвяткували 870 років з дня першої літописної згадки. Меджибіж «бачив» і литовських князів Коріатовичів, які збудували тут дерев’яну фортецю, і турків з татарами, і запорожців. Фортеця примостилася на мисі між двома річками – Південним Бугом і Бужком.

IMG_0821

IMG_0820

IMG_0833

 

IMG_0893

 

IMG_0894

 

IMG_0852 Звідси й назва містечка: Межибіж, Межибоже, яка трансформувалася у сучасну – Меджибіж. Фортецю називають «Білим лебедем». Чому? На початку двадцятого століття її пофарбували у білий колір. На фоні Південного Бугу вона виглядала казково. Тому її часто порівнювали як не з білим кораблем, то з білим лебедем. У 15-столітті Межибіж перейшов «під крило» до Польщі і отримав почесний статус королівського містечка, а згодом його разом із прилеглими селами викупив шляхтич Микола Синявський. Він і розпочав спорудження кам’яної фортеці. Тут бували і Богдан Хмельницький, і Данило Нечай зі своїми козаками. Він вперше і єдиний раз за всю історію фортеці взяв її штурмом. Двічі приходили в Меджибіж турки. Вони надали палацовому комплексу східних рис, проклали бруківку на декількох вулицях містечка, костел перетворили на мечеть, добудувавши зверху дерев’яну вежу. Там, де зараз купол, стояв мінарет. Ми, звісно, не втримались і видряплались на вежу крутими дерев'яними вузькими сходаими, аби згори подивитись на живописні краєвиди Межибожа. Першими були наші дівчатка – амазонки. Щоправда, спускатись цими було набагато важче, аніж підійматись. Але ми впорались. Історія фортеці і містечка надзвичайно цікава, і ви із задоволенням її вислухаєте від екскурсоводів.У 19 столітті тут навіть був розквартирований 12 –й гусарський полк під патронатом сестри царя Миколи ІІ – Великої княгині Ольги Олександрівни Романової. В радянські часи фортеця використовувалась як господарська будівля. Тут були в різні часи і маслозавод, і в'язниця, склад, пожежна частина, машинно-тракторна станція! А в 50-х роках фортецю почали розбирати на будматеріали для корівників! Це й не дивно. Не одну пам'ятку архітектури було знищено в Україні. Лише у 1963 році твердиня отримала статус архітектурної пам'ятки, і її нарешті почали використовувати за призначенням. Оновлено експозицію музею, одному з приміщень створено меморіальний комплекс пам'яті жертв голодомору.

IMG_0842

 

IMG_0843

 

IMG_0849

 

IMG_0851

 

Цікавою є зала, де представлено все, що стосується ткацтва. Тут і чудові подільські килими, і «кукла» – змотані лляні, вовняні нитки (ось звідки походить народна лялька!) тощо. Привабили дітей і мальовані на склі ікони, сценки з Біблії.

 

IMG_0841

IMG_0844

 

IMG_0837

IMG_0847

IMG_0825

IMG_0826

А ще – пурим- бреттелі ( дошки – матриці для формування пряників). Ми й слова такого не чули раніше. От справді, вік живи –вік учись!

 Фотозвіт про подорож тут:https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/media_set?set=a.1017061238419889.1073741989.100003480661326&type=3&uploaded=76



І як вам стаття?