:::: МЕНЮ ::::
Архів по місяцях:травня 2020

Була весна…

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Читати далі