Сьогодні день особливий. Хоча, здавалося б, 10 серпня 2023 року… У нас тепер кожний день особливий.  533-й день повномасштабного вторгнення рашистської орди в Україну. 533-й день великого протистояння. Ні, не 533-й  день, 3459 -й- від початку окупації Криму, Севастополя.

         І кожний з цих днів ми проживаємо у великій напрузі. У нашому місті, яке далеко від нуля, ми майже не реагуємо на завивання сирен під час повітряних тривог і не летимо стрімголов  в укриття. Але, коли іноді серед ночі прокидаємося від гулу реактивного літака чи ракети,   стає страшно, ми не можемо заснути і молимося до Бога і до ППО, аби навернув їх, ті кляті ракети, туди, звідки вони прилетіли. Ми молимося за тих , хто стоїть на сторожі нашого сну, там на передку, хто без сну, без відпочинку, без ротацій, у дощ, холод  і в спеку боронить наші рідну землю, нас усіх від ненависного ворога. Ми молимося за душі тих, хто поліг на полі бою, починаючи від 2014 до сьогодні, хто вже ніколи не повернеться. Чийсь чоловік, наречений, батько чи син, дочка, дружина, наречена… Їх ніколи не обіймуть міцно руки матері, дитини, коханої чи коханого. Але вони з нами. Вони з нами, доки ми пам’ятатимемо про них.

         Сьогодні у обласній універсальній бібліотеці – осередку культури і місці сили  представили Національно- патріотичний мистецький проєкт «Рушник Волі», який має на меті об’єднати за спільною доброю справою а саме традиційною українською регіональною вишивкою родини захисників, внутрішньо переміщених, усіх небайдужих українців, усіх, хто вважає себе патріотом, хто любить усією душею нашу рідну Україну. «Рушник Волі» – це спільна ініціатива відділу міського абонементу обласної універсальної  бібліотеки, сектор міністерства у справах ветеранів Тернопільської області представником якого є Ірина Скасків, Всеукраїнського товариства «Просвіта», Громадської організації «Спілки жінок Тернопільщини», представником якого є Олеся Капуш. Схему для рушника розробила майстриня Вікторія Кривоніс- засновниця і голова ГО «Школа борщівської сорочки». Рушник матиме довжину три метри і буде вишитий орнаментом, притаманним Тернопільській області.

         Затамуваши подих, присутні слухали розповідь про вишивки майстринь ув’язнених російських таборів радянських часів, переглянули фрагмент стрічки «Берегиня» студії документальних фільмів  «Білий птах» ( Сергій Кривоніс, Вікторія Кривоніс), присвяченого Лідії Романчук -матері відомої тернопільської письменниці Лесі Коковської Романчук.

         Олеся Капуш: «ГО «Спілка жінок Тернопільщини» з радістю долучилася до цього проєкту. Важливо не бути байдужими. Важливо доєднуватись, об’єднуватись. Надзвичайно багато жінок, чоловіків, дітей приїхали на Тернопільщину з інших регіонів. Рушник дозволить об’єднатися – в думці, в роботі, у великому і сильному помислі- перемогти, і щоб у нашій Україні був мир. Щасливої нам роботи, щасливого нам об’єднання, любові одне до одного, підтримки. Цей рушник буде один-єдиний, з тернопільським візерунком. І ми хочемо доєднати якомога більше жінок до його вишивання з різних ОТГ. Кожний хрестик матиме в собі надію, віру і любов. Ми велика і сильна нація, Ми можемо все, ми  зможемо все. До перемоги . Такими маленькими гарними кроками. Кроки наші красиві, візерункові – хрестиком».

         Кожну добру справу українці завжди починали з молитви. Так і цього разу. Капелан Микола Квич сказав: « Коли говоримо про вишивку, мусимо розуміти, що  вкладено у неї вкладено багато різних емоцій. Ми можемо вишивку назвати генетичним кодом української нації.  Вишиванка для українців – то як ікона. Коли вишивали, то молилися. Коли пишеться ікона, то отець молиться щоб ікона була справжньою іконою. Це не тільки рушник Волі. Там є частинка тієї пам’яті, яку ви також будете зберігати для того щоб показати свою ідентичність. Там –  переживання, емоції тих, хто дотичний до тієї великої трагедії народу – родин загиблих». Після молитви і благословення були покладені перші хрестики рушника руками матерів і дружин загиблих у війні з росією Героїв. Кожний з присутніх зміг долучитися до цієї хвилюючої події. Свої п’ять перших хрестиків на «Рушнику Волі» залишила і авторка цього допису. Не можу вам передати словами того хвилювання, яке я відчувала.

Рукотворне диво- вишитий рушник.

Символ України із давніх віків.

Ниточка до нитки- хай на нім горить

Візерунок долі й наших почуттів.

 Вишиєм кольором неба – блакитним,

Щоб кожний день був мирним, привітним.

Вишиєм кольором хліба і сонця,

Щоб кулі минали наших оборонців.

Вишиєм зеленим, кольором життя,

Хай буде в країни гарне майбуття.

Вишиєм червоним. Кольором любові.

Щоб не проливались більше ріки крові.

Вишиємо чорним – то журба і біль

За Героями, полеглими на війні…

Вишиємо з болем у серці.

На вустах- з молитвою до Бога.

Хай в пекельнім важкім герці

Нас чекає Воля й Перемога.

Вірш Ірини Скасків

Усі світлини дивись тут: https://www.facebook.com/media/set/?vanity=lelitka.lelitka&set=a.6215076841951610