Маленький мінівен мчить нас до наступного пункту нашої подорожі. Ну «мчить» то не дуже точно сказано, бо мчати він у принципі не може. Позаду залишилось Олеське з його величним замком. Попереду нас чекає Гавареччина. Нарешті я чітко вимовляю це загадкове слово. Ніяк не могла запам’ятати назву села, до якого ми прямуємо, аби побачити ту знамениту невідому нам чорнодимлену кераміку. «Ґава – реччина» -то я так пробувала розділити слово, аби з чимсь асоціювати. Все одно не запам’ятовувалось. Диво сталося після майстер-класу. Тепер це слово Гавареччина звучить як загадкова мелодія, як дзвін чорнодимленого горщика, горнятка.

          Отож «мчимо» ми розбитими дорогами, яким, здається, кінця нема.  Ні сіл, ні хатинки, – лише поля, луки з різнотрав’ям, вибалки. Далі дорога забігає у ліс чи лісок. Ловиш себе на думці, що у негоду – дощ чи сніг- тут неможливо їхати, хіба що пішкодрала. Обганяємо якогось дядька на старенькому «Москвичі» із причіпом, наповненим будівельним сміттям – битою цеглою, щебнем. Авто зупиняється біля ями на дорозі, з нього виходить чоловік, лопатою легенько набирає вміст причіпа і засипає яму. Овва! Отож – ямковий ремонт. Якщо не я, то хто? Нема чого чекати милості від ( не від природи) влади, робимо самі! А інакше як? У Гавареччину автобус ходить ( кажуть люди) раз на тиждень, село практично- пустка. Живуть там з десять майстрів- гончарів. У кожній хаті по майстру.

         От і село. Наше авто зупиняється біля крайньої хати. Зустрічає нас приємної зовнішності, усміхнений молодий чоловік. « Знайомимося! Іван!- представляється. -Ласкаво просимо». Рушаємо за Іваном. На паркані – банер із написом «Іван Луковський. Чорнодимлена караміка. Телефон…» Минаємо крайню хату, йдемо зарослою травою стежкою ( колись, мабуть це була вулиця села) . Тиша навкруги, ні тобі якогось собачого гавкоту, ні кудахтання курей, ні кукурікання когута, ні людей на подвір’ях… О! За одним парканом кілька кіз! Красунечки, побачили гостей і бігом до паркану- вітатися. Пахне травами, квітами, і…яблуками. Повітря геть наповнене цим медовим запахом папірівок.

         Здається, прийшли. Старенька хата,  пофарбована у жовто-зелений колір, подвір’я заросло травичкою, у кутку масивна дерев’яна гойдалка, на якій можна вмоститися цілою сім’єю. По ліву руку – дерев’яна будівля, прикрашена горщиками, у яких проросли квіточки ( то, мабуть  брак, який творчі люди завжди під щось використають), гончарний круг ( іноді, напевне, майстер гончарить надворі).

         Заходимо до господи і потрапляємо у минулі давні часи. Попри стіну- старі лави, на стінах вишивані рушники, у кутку – піч. У маленькі віконця пробивається сонячне світло. Біля вікна – гончарний круг, попід стіну- широченні полиці, на яких уже готові чорнодимлені вироби, а ще такі, яким ще випалюватися у печі за спеціально технологією.

         Розсідаємося на лавах і слухаємо розповідь про те, як народжуються ці неймовірно красиві чорні горщики, куманці, підсвічники. З дідів-прадідів перейшла до нащадків ця технологія.

         На початку двадцятого столліття у Гавареччині працювало більше 40 майстрів, було біля 70 печей. Зараз лишилося майстрів до десятка, серед них Іван Луковський. Глину для своїх виробів майстер бере у лісі, який є поблизу.  Цікаво, що глина буває «пісна» і масна», і її не зразу використовують у роботі, а спочатку старанно очищують, промивають, відстоюють, змішують аж до тих пір, доки вона не стане однорідною. Лише тоді майстер приступає до створення виробу на гончарному крузі. Гончарний круг справжній, такий же на якому працювали гончарі у давні часи, без електроприводу. Вручну наносяться орнаменти спеціальними стекерами ( кола, хвильки, цятки, лінії). Після цього виріб залишають сушитися до двох тижнів. Коли виріб висихає, він набуває блідого коричнево-жовтуватого кольору. Лише після добрячого просушування приступають до випалювання. Цей процес не є звичайним. Він проходить у два етапи. Спочатку вироби випалюють у печах на дровах, а потім випалюють вдруге. Засипаючи у піч землю і закупоривши її. Саме тоді, коли земля згоряє, виділяється чорний дим, яким просочується кераміка, і при цьому горщик, чи інший виріб набуває неповторного чорного кольору, легкого металічного блиску, міцності. Гаварецькі вироби не пропускають вологи, можуть бути навіть тоншими , ніж інша кераміка. Їх не розписують, не вкривають емаллю. Це надзвичайно екологічний  посуд.

         Настав час спробувати і себе у ролі  гончара. Звісно, першими були діти. Під керівництвом майстра з-під маленьких рученят Тамари народилися вазочка і підсвічник. Усі забрали на пам’ять про Гавареччину виріб, зроблений власноруч. А ще у спогадах лишаться відчуття теплої, ніжної глини. Вироби туристів підсихали на сонечку. Звісно, їм ще сохнути і сохнути. Головне тепер- довезти додому їх цілими і неушкодженими. Пан Іван знайшов для нас велику коробку, у яку акуратно поскладав, мисочки, вазочки, горщики.  А після цього запросив нас поласувати яблуками. Яблука, гойдалка на старій яблуні, вінтажний телевізор посеред лугу ( антураж, ознака цивілізації, кумедна фотозона), п’янкі трави – з цим шкода було розставатися, але що поробиш – все колись закінчується. І наша подорож добігала кінця.

             А ще мені стало цікаво, звідки назва така дивна «Гавареччина». Ділюся тим, що знайшла. « Колись у Західній Україні проживали давні булгари предки сучасних  чувашів, тому, можливо, назва села має булгарське походження. Якщо чуваською кăвар «розпечене вугілля» і ěççыни «працівник» поєднати разом, то слово кǎварěççыни, близьке до назви села, означало б «працівник з розпеченим вугіллям», тобто «гончар. Тепер чуваші заселяють місця, далеко на Волзі, але їхні предки залишили в Західній Україні після себе назви багатьох населених пунктів, таких як, наприклад, Жукотин, Верин, Хирів, Кимир, Кукезів, Куткир, Якторів та багато інших.

         Побутує інша думка, стосовно, походження назви села. Так один з відомих львівських краєзнавців вважає, що назва села походить від прізвища Гавор, яке є розповсюдженим на теренах Львіщини». ( За матеріалами Вікіпедії  http://surl.li/kdhle )

Цікаво і більше про технологію гаварецької чорнодимленої кераміки можна дізнатися тут http://surl.li/kdgkg

  Багацько світлин і відео тут http://surl.li/kdivp