Ось так звучить аллєгро Бузьких порогів. Знімала на мобільний:
Кілька років тому мені довелось побувати в унікальному місті на Вінничині. Насправді в Україні є чудові місцини, куди, побувавши хоча б раз, хочеться повернутись. Таким неймовірно красивим куточком є Бузькі пороги .
Давно хотілось спробувати у ляльках дві речі: поєднати шоколадний колір з рожевим і якось пристосувати витинанку! Ось перша спроба. Тож жартома назвала ляльку-мотанку княгиню Зефіра в шоколаді, бо після закінчення роботи така вона мені видалась солодка, як рожевий зефір у шоколаді. Звісно, зовсім не по-слов'янськи нарекла, але солодко. Рожева тканинка ( бавовняна бязь), клаптик якої мені нещодавно подарувала пані Алла виявився дуже доречним, оскільки пречудово піддався витинанню. Тож вийшла така витинанкова спідничка і шалик на шию.
День видався дощовим. Десь під обід лило, як з відра. Але… На 14. 30 маю два майстер-класи із витинанки у літній школі "Дивосвіт", на 18. 00 треба після цього встигнути у "Smart center". ( теж на МК). Тож збираю свої пожитки, хапаю парасолю в одну руку, Артемчика – в другу, пакет і сумку – в третю…. ой, збилась – в зуби, і – вперед! До релаксів! Щоправда – через ринок, бо не знаю, чи вистачить шнура для ляльок. Дощик – дощисько і не збирається вщухати, так що ми встигаємо добряче намокнути , незважаючи на те, що під парасолею , до Літньої школи від ринку є добрячий шмат дороги пиляти. Але тішить те, що там на нас чекають вдячні дітлахи, які, здається, ніколи не втомлюються.
Учора, 30 червня, стартувала Літня дитяча школа.
Читати далі
Минуло два тижні довгоочікуваної відпустки. Нарешті не треба перевіряти зошити, готуватись до уроків, не… ну ще багато чого не треба робити. Зате можна собі дозволити більше часу приділити своїм улюбленим заняттям. Нитки, клаптики мережива, мішковини, лляне ( а може, конопляне) домоткане полотно, дерев’яні намистинки нарешті дочекалися уваги їхньої хазяйки. Першою народилась маленька подорожниця ( щоправда трохи раніше – у кінці травня) братові у дорогу. Він саме мав від'їжджати в Італію. Потім довелось трохи «перепочити» на екзаменах, довести до пуття класний журнал, навести щось подібне до ладу на робочому столі і під столом (не вдома) і… поринути у відпустку. Щоправда починаю помічати, що дні цієї самої така бажаної, такої довгожданої відпустки стрімко летять як корейський експрес. А стільки планів…
Сьогодні вперше у Центрі мов та туризму Юлії Костюк ( http://smart-center.com.ua) пройшов майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Дві години приємного спілкування, релаксу і чаклування над лялечками. Чесно кажучи, йдучи у Центр, хвилювалася, бо для дорослих я ще МК не проводила. Але за кілька хвилин була таке відчуття, що з Галею, Танею і найменшенькою Вікою ми знайомі давно-давно. Все ж, мені здалося, найбільше переживала маленька Віка. Але під кінець вона свою лялечку вдягнула у спідничку по-своєму. Отож її красуня вийшла у пишній спідничці. Досить швидко мої учениці второпали найскладніший елемент- мотання сакрального хреста. Правда, ми обмежились одним кольором. Як для першого разу, вийшло гарно. Здається, усі були задоволені. Принаймні, готуємось до наступної зустрічі. Сподіваємось, що наша компанія розшириться. Адже ми не тільки бавимося ляльками? але й про жіночі штучки спілкуємось – релаксуємо з користю. Тепер дівчата клаптики складатимуть, а не везтимуть на горище у село.
Недавно я стала власницею диво-рушника. Диво – тому, що це не звичайний вишитий рушник.Це- рушник витинанка. Моя хороша знайома – викладач ТНПУ ім. В. Гнатюка Стефанія Петрівна Павх передала його мені, знаючи, що я захоплююсь витинанкою. Його подарувала їй колись майстриня із Школи народних ремесел пані Надія. Це було приблизно у 1989 році. На жаль, Стефанія Петрівна не пам'ятає прізвище пані Надії. Сподіваюсь, що, можливо, у Школі народних ремесел ще знайдеться хтось з тих, хто згадає майстриню. Кажуть, передаровувати подарунків негоже. Але для мене цей рушник став подарунком. Він витятий з кальки. Тепер думаю, як би то його оформити – шкода згортком зберігати таку красу.
Коли блукаю такими вуличками, на згадку приходить знайома з юності пісня Юрія Антонова. Пам’ятаєте:
«Есть улицы центральные, высокие и важные
С витринами зеркальными, с гирляндами огней
Неділя… Свято Трійці, а в народі – Зелені свята… Сьогодні йду на концерт у музичну школу. Десь тиждень тому зателефонувала Людмила Петрівна Конєва і запросила на концерт своєї онуки Вероніки. Людмила Петрівна – моя вчителька, яка навчала мене гри на скрипці .Давно це було. І давно я не граю, але дуже люблю слухати скрипкову музику. Аж серце крається. Так от, Вероніка Шукайло – онука і донька скрипалів, адже і бабуся, і дідусь, і мама її – скрипалі. Династія… Вероніка закінчила музичну десятирічку у Львові, наразі – студентка четвертого курсу Львівської консерваторії. Займається у класі Народного артиста України Ігора Михайловича Пилатюка. До речі, Ігор Михайлович – наш земляк, він в свій час навчався у Бучацькій музичній школі, а згодом закінчив Тернопільське музичне училище. Незабаром ( 16 липня) він святкуватиме 60-річний ювілей.
20 Лип, 2014 |
