Птахи споконвіку дивували людину. І було чим. Птахи двічі народжуються. Згадайте тільки – но жартівливе запитання «Хто швидше народився – яйце чи курка?» Це – ціла філософія! Птахи можуть вільно літати (одвічна мрія людини), більшість з них неперевершені співаки. Образ різноманітних птахів зустрічаються у народній творчості усіх без винятку народів світу. І у кожного народу є свої птахи-символи. Не виключенням є і українці. Якщо перелистати пісенну творчість нашого великого народу, то ми зустрінемо і зозулю, і соловейка, і голубів, і качку, і горлицю, орла, сокола,… і, звісно ж, жайворонка. А скільки існує повір’їв, прислів’їв, приказок, загадок, в яких героями є птахи.
День лялькаря у бібліотеці-музеї
21 березня у світі відзначався Міжнародний День лялькаря.
Багатьом відомо, що відзначати у всьому світі Міжнародний день лялькаря запропонував відомий діяч лялькового театру Джівад Золфагаріхо з Ірану.
Читати далі
Глянь, моя дитино, через Україну, через нашу хату вже качки летять…
Мимоволі згадалась ця гарна стара пісня, коли минулої середи йшли з онуком через рідний парк Топільче. Була чудова післяобідня пора У неймовірно блакитному небі ніби розпластав крила велетенський білий птах ( схожий на лебедя – підмітив Артемко). Але вже десь за якусь часину почало сутеніти, і небесное шатро зарожевіло.
Валентинки-витинанки від Софійки
Напередодні дня Святого Валентина майже усі роблять валентинки – маленькі вітальні листівки у вигляді сердечок, у яких пишуть добрі побажання, слова кохання, пропозиції руки та серця, жарти. Ці маленькі листи зазвичай не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони. Традиційно валентинки виготовляли червоного або рожевого. У давні часи влентинки робили здебільшого власноруч, щоб показати силу кохання тій людині, для якої вона і виготовлялася. Звісно, День Святого Валентина не належить до наших українських свят, але так сталося, що з деякого часу його святкують у нас. Особливо воно полюбилося молоді, підліткам. Вони зовсім не задумуються, мені так здається, над якимсь змістом дати 14 лютого. Радше, це просто данина гарній легенді про кохання і ще один привід романтично висловити свої почуття до коханої людини чи просто до людини, котру ти любиш. Напевно, усім знайома легенда про єпископа Валентина Римського. Коли Валентин сидів у в’язниці, він нібито закохався в сліпу дочку свого ката і зцілив її.Після зцілення дочки вся родина сановника прийняла християнство. Це викликало гнів імператора , і 14 лютого 269 року єпископ був обезголовлений. Кажуть, правда, що справа була навпаки: наглядач попросив Валентина вилікувати дочку, а та закохалася в опального священика. Перед стратою він залишив їй прощальну записку і підписався: "Твій Валентин". Звідси — і листівки "валентинки" (в ходу з 1800-x рр..). Як би там не казали, а це лише красива легенда, а не свято.
Вузликове плетення на вузликовій ляльці-мотанці
Якось перекладала свої вишивані скарби і натрапила на старезні рушниик, обрус і запаску. Їхні краї оздоблені плетеним мереживом. У нас на Тернопільщині плетене мереживо називалося гавт. Зокрема,так називали плетене мереживо у с. Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. Рушники, які на цих світлинах із с. Козівка Тернопільського району Тернопільської області. Не знаю достеменно, що саме малося на увазі під гавтом – чи плетене гачком, чи плетене вузликами мереживо, але останнє, зокрема, те, що на цих виробах – це не що інше, як макраме. А рушникам, запасці цим уже близько восьмидесяти років. Мої родичі навіть і слова такого не знали "макраме" – вузлики та торочки собі. Останні мої лялечки із шнура – теж вузликові, то чому б їх не одягнути у вузликові запаски? Ось і вийшло тріо у гавтових запасках. До слова, не треба плутати "гавт" і "гаптування". Гаптування – це техніка гладь. Так її називають у с. Миколаївка Бучацького району на Тернопільщині і не тільки там.
Був собі Сніговичок… Різдвяна казочка
Ганнуся сиділа коло вікна і сумно дивилась крізь скло на сірі , чорні голі дерева, брудні калюжі, в яких хлюпалися сірі-сірі хмари, на краплинки дощу, які сумно сповзали по віконному склу. І від усієї цієї картини, обрамленої віконною рамою, їй ставало ще сумніше. Ще б пак! Сьогодні ж Різдво, а за кілька днів – Новий рік! А сніг! Куди він подівся? Може, там, у небесній канцелярії (бабуся розповідала, що є така канцелярія), переплутали пори року? Чи не перегорнули листок календаря? "Сьогодні ж двадцять п'яте грудня! – вголос подумала Ганнуся. – Хочу снігу, хочу ліпити сніговика, як завжди у цю веселу різдвяну пору". "Ти щось сказала, доню?" – почула дівчинка мамин голос. Мама тихенько зайшла до кімнати. "Авжеж, мамусю. Мені сумно, тому що нема снігу… А я так хочу зліпити веселого Сніговичка!"- відповіла Ганнуся.
“Тролейбус щастя” у файному місті або Враження пересічного пасажира
Ви вірите в казку? Ні? Ну, то хоча б у маленьке диво, ну хоча б у свято, хоча б у такий день як свято Миколая? Ну, хоч трішечки. А я вірю!
Диво почалось із самого ранку. Я стояла на зупинці «Збаразький поворот», чекала на який – небудь транспорт, який довіз би мене на масив «Дружба» . Маршрутки щось довгенько не було. Аж на тому боці показався тролейбус. Може, «одиничка», – подумала я. – Значить пощастило. І справді, засвітився вогник повороту, це справді був перший тролейбус. Не просто тролейбус, а «Тролейбус щастя». Дорогі мої, якщо у вас настрій геть нікудишній, дочекайтеся цього рогатого, веселого щасливого тролейбуса. Ну і що , що спізнитеся , зате отримаєте порцію позитиву. Я зайшла у тролейбус, вмостилась у крісло, і… «З святом Миколая вас!» – продзвенів над моєю головою веселий дівочий голос, і простягнулась рука із цукеркою, справжньою. Те ж саме відбулось із моїм сусідом. Дівчата у червоних новорічних ковпаках швиденько поспішили далі по салону. Сусід розгублено пробурмотів : «А гроші?», на що я його заспокоїла, мовляв, сьогодні безкоштовно возять. Ну, це, звісно, я пожартувала, бо салоном вже просувалась поміж здивованих пасажирів усміхнена пані Оля Зозуля у синьому костюмі і синьому ковпачку – кондуктор веселого щасливого тролейбуса.
З Україною в серці творили дива вихованці зимової школи “Дивосвіт”
Напередодні свята Святого Миколая у веселій країні "Дивосвіт" (гадаю, ви знаєте, що так називається школа. створена чемпіонкою світу Лілією Проць та бізнесменом Віталієм Мариновським) дітлахи робили диво-ангелят. Скажу вам по секрету, у ангелят претворились вухасті зайці. Таке собі чарівне перетворення. Справа в тому, що народились наші ангелята за МК народної забавки зайчик -на -пальчик.
Передріздвяний вернісаж
Все менше днів залишається до новорічно-різдвяних свят. 13 грудня – Андрія, там і Миколая, якого так чекають і малята, і дорослі, Новий рік, за ним – Різдво. Так хочеться казки, дива. Різдвяну казку подарували тернополянам сьогодні діти файного міста. В Українському домі відкрилась дивовжна виставка-конкурс новорічно-різдвяних композицій "Замість ялинки – зимовий букет". Це- міський етап Всеукраїнської виставки-конкурсу.Чого тут тільки не було! І різдвяні дідухи, і солом'яні дзвіночки, і традиційні українські "павуки" із соломи, і цілі мереживні витинанкові композиції. Тут можна побачити персонажів вертепу із бісеру і кераміки, ангелят-мотанок і витинанкових ангелят, величезний різдвяний вінок, прикрашений сухими кружальцями лимону, яблук, шипшини, горіхів. Дивишся на всю цю красу, і серце радіє від того, що стільки у нас талановитих діток. Різноманітність технік, матеріалів, ідей просто вражає!
Як маленькі гімназисти зайців розводили
21 листопада зранку землю вкрив сніжок. Ото вже справді, Михайло на білому коні приїхав. День обіцяв бути гарним. На мене чекала малеча з Тернопільської класичної гімназії. Про зустріч домовились ще на минулому тижні. Вирішила, що будемо «розводити» зайців. Не яких-небудь, а кольорових.