Сьогодні Вишневецький палац гостинно надає свої зали для мистецьких виставок. Отож, мандруючи палацом, на першому поверсі ми мали чудову нагоду отримати неперевершені враження від творів відомих скульпторів Володимира та Віктора Лупійчуків. Їхня виставка має назву «Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить». Присвячена імпреза 200-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Твори, представлені на виставці вражають.
Як і обіцяла, розповідаю про нашу другу зупинку, яку ми зробили, подорожуючи тернопільськими стежками Тараса Шевченка. Ця зупинка – у невеликому містечку Вишнівець. Не буду заглиблюватись в історію, згадаю лишень деякі моменти. Перша писемна згадка про Вишнівець датується 1395 роком. У привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. З 1494 року на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких. Тут народився Дмитро – Байда Вишневецький, легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (1550 р.), яка стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах. На початку ХУШ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудував розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких – графів Мнешенків (Мнішеків). В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко. За завданням Археографічної комісії поет їздив на Волинь та Поділля змальовувати історичні та археологічні пам"ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій опублікований лист письменника до своєї коханої був написаний у Вишнівці. Перші дослідження про перебування Тараса Григоровича Шевченка у Вишнівці почав відомий український поет і вчений Василь Щурат. У 1905 році він побував у містечку, де записав спогади 80-літнього Ф.М.Кружилки, які пізніше вмістив у книзі «З життя і творчості Т.Г.Шевченка». Там, зокрема, є такі рядки: «А за Шевченка чували? Бо він тут був… Як не малює, то щось пише. За щось таке його заарештували. Повідали, сам цар його боявся — його пісні. Я ще молодий був. То не раз балакав з ним…» Тут Шевченко почув про сумнозвісну «гру у шахи». Це була така собі «жорстока забаганка графів Мнішеків, котрі звеліли викласти з каменю велетенську шахову дошку, а роль фігур виконували кріпаки. Той із панів, який вигравав «фігуру», забирав її собі у власність. Не одній матері довелося тоді оплакувати сина, дівчині – нареченого, братові – сестру…» Розповідають, що, дізнавшись про такі витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав українську народну пісню “Ой, горе тій чайці”. (Євген Дорош. Тарас Шевченко на Поділлі і Волині. Тернопіль, 2002). Кобзаря зацікавив палац і будівлі, які були на території палацу. І не лише своєю архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі у свій час зібрали бібліотеку, яка налічувала 15 тисяч книг. У замку була картинна галерея, у якій зберігалися полотна відомих художників Рембрандта, Гольбейна та інших. А на другому поверсі знаходився великий театральний зал із оздобленими ложами. До слова, цей зал зберігся і досі. Тут тепер зал місцевого будинку культури. Тарас Шевченко робив замальовки замку і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися. Про те, що у Вишнівці. зокрема у палаці перебував Великий Кобзар свідчить відкрита меморіальна дошка біля входу. У 1989 році було встановлено пам’ятник Шевченку на центральній площі селища. А ще до сьогодні у Вишнівецькому палацовому парку стоїть кам’яна лавка, де нібито сидів Кобзар. Ми із задоволенням теж на ній посиділи. Хто зна , може, після цього когось навідає поетична муза.
Зовсім недавно я розповідала вам, дорогі мої читачі про подорож до Кременця і обіцяла, що далі буде наступна наша зупинка у Вишнівці. Але так сталось. що у Кременці ми трішки затримаємося. Справа в тому, що я хочу запросити вас на чудову виставку, яка 3 червня відкрилась у Обласному художньому музеї файного міста Тернополя. Тут оселились 75 картин співця Кременеччини Богдана Романюка. "Богдан Романюк. 75 років – 75 картин" – так називається ця неймовірно прекрасна виставка. Якщо ви зайдете до зали музею, вам не захочеться звідти йти, адже ви поринете у атмосферу старовинного Кременця. А Кременець – це прекрасне місто, де кожен камінчик дихає історією, де живуть талановиті роботящі, прекрасні люди.
Якщо ви любите мандрувати, то вас неодмінно зацікавить чудовий маршрут по західній Україні. Повірте, у нас є на що подивитись. Сьогодні я розкажу вам трішки про старовинне західноукраїнське місто Кременець. Воно старіше за мій Тернопіль більш як на триста літ. Перша писемна згадка про нього у галицько-Волинському літописі датується 1227 роком. Саме тоді Данило Галицький вщент розгромив військо угорського короля Андраша ІІ.
У ЗОШ №19 м. Тернополя народився новий пісенний проект "Євробачення" , керівником якого стала вчитель англійської мови, заступник директора з методичної роботи Володимира Кушнірчук. Уже чотитри роки поспіль на сцені школи звучать українські пісні у рамках Благодійного пісенного фестивалю "Як у нас на Україні". А новонароджений проект особливий тим, що основною його вимогою (після вокальних талантів) є виконання пісень іноземною мовою: англійською, французькою, німецькою. Саме ці три мови вивчають у нашій школі. Звісно, гадаю, що на наступний рік можуть зазвучати світові пісенні шедеври й іншими мовами. Адже не секрет, що наші діти вивчають і польську мову (багато хто з них планує навчатись у Польщі). У першому шкільному Євробаченні взяли участь більше десяти учасників. Звучали відомі світові хіти різних часів. Глядачі тепло зустрічали кожного виконавця, підспівували їм, а під час виступу Іри Кузьмінчук (8-А) зал буквально вибухнув оваціями. Мені особисто ще дуже запам'ятався виступ Насті Мартинюк (вона виконувала мою улюблену пісню із репертуару Мірей Матьє) та тріо хлопців з 11 класу з піснею "Аллілуя". Сьогодні у них випускний. І, звісно, нам не вистачатиме наших співаків. Сподіваємось побачити і почути їх на наших фестивалях на наступний рік у якості гостей. Ліля Сидор із 10-А класу виконала дві пісні – англійською і французькою. Маю щиру надію, що шкільний фестваль "Євробачення" буде розвиватися і так само як і фестиваль української пісні "Як у нас на Україні" вийде за межі нашої рідної 19-ї школи. Тож залишається лише поюажати успіхів, розвитку і процвітання! А переможці першого "Євробачення"? Це – інтрига, яка зберігається до 1 вересня 2014 року! До слова членам журі буде нелегко. Адже усі виконавці показали високий вокальний рівень і, що дуже важливе, -чудове володіння іноземною мовою. У цьому, звісно, заслуга їхніх вчителів. Чекаємо з нетерпінням! Відео тут (відео зняв Сергій Антонюк. На жаль, нема перших номерів, найяскравіших. Технічні причини)
Ще зовсім недавно файне місто буяло каштановим цвітом. А сьогодні Тернопіль зацвів ірисами.Вони зацвіли у центральному сквері біля пам’ятника славетній землячці Соломії Крушельницькій, у парку Імені Тараса Шевченка…
Читати далі
Якісь неповних три години – і потяг Тернопіль- Львів вихлюпнув на перон Підзамче натовп пасажирів, серед яких і мене разом із Аллою. Львів зустрів нас сонечком, а не дощем, про який віщували сайти синоптиків. На щастя, їхні прогнози виявились неправдивими. Ура! Парасолька, яку я завбачливо вкинула в сумку, не знадобиться. Сьогодні нам треба потрапити на виставку «Етно-лялька 2014», яка розмістилась у Палаці мистецтв, щоб забрати свої ляльки. Часу було вдосталь, аби в черговий раз насолодитись містом Лева, адже потяг на Тернопіль аж о шістнадцятій тридцять. Так що, Львове, приймай нас у свої теплі кавовво-духмяні обійми! Вже вкотре у Львові, а кожного разу як вперше! Сьогодні ми на пару дружно задирали голови, щоб роздивлятись ліпнину на будівлях. Щоразу, приїжджаючи на Підзамче, не раз ходила вулицею Б. Хмельницького, а не помічала, що на одному з будинків лев’ячу голову обіймають два чудових амурчики!
Часто для ляльки мотанки доводиться робити віночок.
Читати далі
Вчора у Тернопільському палаці культури “Березіль” було намірно і святково…
Читати далі
Страсна п’ятниця – день Христової мученицької смерті Христа. Вважалося, що працювати у цей день- великий гріх. Можна було лише пекти паски, садити капусту, бо вважалося, що якщо посадитиїї в цей день, то вона дасть найкращий урожай. Не можна було їсти до півдня – часу виносу плащаниці з вівтаря. Обід у цей день був пісний, переважно з овочів. Не можна було співати. Замовкали навіть дзвони, лише калатали, за давнім звичаєм, довбеньками в суху дошку (било), розносячи похоронний сум.В цей день люди намагались навіть голосно не розмовляти, зберігати спокій, бути доброзичливими.
Читати далі
7 Чер, 2014 |
