7 Чер, 2014 |
Як і обіцяла, розповідаю про нашу другу зупинку, яку ми зробили, подорожуючи тернопільськими стежками Тараса Шевченка. Ця зупинка – у невеликому містечку Вишнівець. Не буду заглиблюватись в історію, згадаю лишень деякі моменти. Перша писемна згадка про Вишнівець датується 1395 роком. У привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. З 1494 року на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких. Тут народився Дмитро – Байда Вишневецький, легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (1550 р.), яка стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах. На початку ХУШ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудував розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких – графів Мнешенків (Мнішеків). В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко. За завданням Археографічної комісії поет їздив на Волинь та Поділля змальовувати історичні та археологічні пам"ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій опублікований лист письменника до своєї коханої був написаний у Вишнівці. Перші дослідження про перебування Тараса Григоровича Шевченка у Вишнівці почав відомий український поет і вчений Василь Щурат. У 1905 році він побував у містечку, де записав спогади 80-літнього Ф.М.Кружилки, які пізніше вмістив у книзі «З життя і творчості Т.Г.Шевченка». Там, зокрема, є такі рядки: «А за Шевченка чували? Бо він тут був… Як не малює, то щось пише. За щось таке його заарештували. Повідали, сам цар його боявся — його пісні. Я ще молодий був. То не раз балакав з ним…» Тут Шевченко почув про сумнозвісну «гру у шахи». Це була така собі «жорстока забаганка графів Мнішеків, котрі звеліли викласти з каменю велетенську шахову дошку, а роль фігур виконували кріпаки. Той із панів, який вигравав «фігуру», забирав її собі у власність. Не одній матері довелося тоді оплакувати сина, дівчині – нареченого, братові – сестру…» Розповідають, що, дізнавшись про такі витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав українську народну пісню “Ой, горе тій чайці”. (Євген Дорош. Тарас Шевченко на Поділлі і Волині. Тернопіль, 2002). Кобзаря зацікавив палац і будівлі, які були на території палацу. І не лише своєю архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі у свій час зібрали бібліотеку, яка налічувала 15 тисяч книг. У замку була картинна галерея, у якій зберігалися полотна відомих художників Рембрандта, Гольбейна та інших. А на другому поверсі знаходився великий театральний зал із оздобленими ложами. До слова, цей зал зберігся і досі. Тут тепер зал місцевого будинку культури. Тарас Шевченко робив замальовки замку і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися. Про те, що у Вишнівці. зокрема у палаці перебував Великий Кобзар свідчить відкрита меморіальна дошка біля входу. У 1989 році було встановлено пам’ятник Шевченку на центральній площі селища. А ще до сьогодні у Вишнівецькому палацовому парку стоїть кам’яна лавка, де нібито сидів Кобзар. Ми із задоволенням теж на ній посиділи. Хто зна , може, після цього когось навідає поетична муза.
