:::: МЕНЮ ::::

У бібліотеці-музеї робили великодню ляльку

IMG_9665

До Великодня ще далеко. Але вже можна готуватись.  ще якийсь місяць-другий – і Новий Рік, Різдво. А там – і Великдень не за горами. Як кажуть, готуй сани влітку. Перефразуємо цю відому приказку:готуй Кіру Саракості восени, тож якраз до передвеликодного посту будеш готовий.
Читати далі


Витинанка Берегиня

IMG_9626

У дохристиянських віруваннях Берегиня-Мати – Велика Богиня, головна богиня життя, добра, захисту людини від усякого зла, покровителька врожаїв. А ще – захисниця оселі, малих дітей від всілякого лиха, від хвороб, смерті. Берегиню зображали на білих рушниках (оберегах),які вивішували на вікнах, дверях. Там вони мали захищати людину від темних сил. Берегинею називають жінку, яка підтримує і береже домашнє вогнище, виступає покровою усьому родинному колу, передусім це – жінка-мати. Українці не лише вишивали берегиню на рушниках, малювали на писанках, але й витинали із паперу. У знайдених найдавніших орнаментах писанок богиня Берегиня зображена обов'язково з піднятими вгору руками. Зустрічались писанки із зображенням чотирирукої, і навіть шестирукої Берегині.

Читати далі


Пташка

13

У торбині із різнокольоровими клаптиками десь заховалася червона шматинка і ось такий сіренький ромашковий клаптик.  Покрутила в руках – щоб то таке змотати.? Аж руки сверблять щось робити. Якось сама собою пташина скрутилась. Ось і нова іграшка для маляти.  Чи у візочку підвисити, чи у колисці.  Турботлива матуся знайде їй застосування.  І часу багато не займе, і клаптики яскравої тканинки завжди у хаті знайдуться, і шнурочок, і нитка кольорова.. Так і пращури наші робили – аби дитинка не плакала, забавку їй майстрували з того, що під руки потрапить.От і я змотала пташину. Чи це жайворонок, чи яка інша пташина, хто зна. Головне – з любов'ю і теплом. 

Читати далі


Відкриття пам’ятника юному герою визвольних змагань

IMG_8829

Сьогодні у файному місті Тернопіль відкрили пам'ятник юному герою визвольних змагань українського народу Славкові Луцишину. Він народився 22 травня 1908 року у с. Загребелля під Тернополем на колишній вулиці Болотній (тепер – Чумацькій). Загребелля давно злилося із містом. Пам'ятаю, як ми приїхали із Чернігівщини у Тернопіль і оселились у татових друзів "на Загребеллі". Назви вулиці вже й не пам'ятаю, але так і говорили, що живемо на Загребеллі. І оце прожила 45 років у Тернополі, а лише тепер вперше почула про маленького героя. Якось аж не по собі – соромно, образливо, що ми так погано знаємо свою історію, своїх героїв. Слава Богу, що є люди, які хоч тепер відшукали, повернули із забуття нове ім'я. Це надзвичайно важливо для усіх нас, для наших дітей, онуків, майбутніх поколінь. Ініціаторами встановлення пам’ятника Славкові Луцишину є група тернополян, яку очолює історик Сергій Ткачов. Активно долучилися до встановлення цього пам’ятника і активісти громадської організації “Міщанське братство”. Автор скульптури – Дмитро Пилип'як. "Увінчує скульптуру – птах – галка. Галки – птаха, яка була гербом с Галичини. Славко був галичанином, він відстоював свою землю," – розповів автор.

Читати далі


Древній Золочів очима тернополян

IMG_8320

Відпустка добігла кінця… Завтра – до праці! Це звучить не дуже солодко… Добре що ввечері в суботу мені в голову прийшла думка кудись вирватись бодай на день з Тернополя. Ні, я страшенно люблю своє файне місто. Але 56 вчительських відпускних днів в місті на розпеченому асфальті або у чотирьох стінах міської багатоповерхівки ( бо таки в хаті прохолодніше) – це  просто подвиг для такої людини як я. Тож вивчиши пропозиції інтернету, точніше розклади маршруток, які курсують на не дуже далекі відстані (по часу до півтори години), спинила свій вибір на Золочеві.

Читати далі


Джинсові фантазії

IMG_8160

Шукала теку для свох витианок, ну  таку як художники мають.  На просторах Інтернету що завгодно можна знйти. І теку ( планшет художника ) також. Але ж ціни! Мамусенько моя рідна! Тож довелося залізти до шафи і видобути звідти своє джинсове багатство. Цього добра у мене у вигляді джинсів, спідниць,  у які не влажу, або які не модні, або які попротирались, – хоч греблю гати. Ну, греблю гатити мені не доведеться, а планшет вийде.  Помудрувала  трохи і до вечора зліпила. Ще залишилось ремені пришити. Так що поки що не хвалюсь. 

Читати далі


Кізонька Мамуня.МК

Fotocolage-3

Як і обіцяла, сьогодні пролпоную свій МК . Робимо Кізоньку Мамуню. Для виготовлення іграшки нам потрібно:

джутовий шнур, бавовняні біла та червона нитка, клаптик барвистої тканинки, вишитий клаптик для фартушка, намистини ( дві для очей-чорні або сині, більші (12) червоні для намиста), ножиці для розрізання шнура (тканинку ми рвемо), клей ПВА. А також коробочка з-під ліків. Це якщо ви хочете зробити кошичок для Кози.

Читати далі


Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина друга. Виставка-конкурс витинанок

IMG_7241

Сьогоднішня виставка-конкурс витинанок проходила у рамках V Всеукраїнського фестивалю народної творчості "Червона калина". Ініційована вона була громадською організацією "Фестивальна планета" та спільнотою майстрів народного мистецтва міста Кривого Рогу під керівництвом члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Маріанни Любас. Така подія в Україні була чи не вперше, адже раніше конкурсу витинанки окремо для дітей не було. У конкурсі взяли участь 165 учасників від 4 до 17 років з 12 міст України, серед яких Запоріжжя, Чернігів, Суми, Кривий Ріг, Прилуки, Дніпропетровськ, Черкаси, Херсон, Верхівцеве, Тернопіль, Київ, Бердянськ, смт. Царичанка. Увазі поціновувачів цього древнього мистецтва представлено 187 робіт, виконаних у техніці витинанки та вириванки. Найбільше робіт надійшло з Сум, Запоріжжя, Чернігова, Кривого Рогу. Вперше свої витинанки представили тернополяни – учні із ТЗОШ №19 Кузів Оленка («Чом ти не прийшов»), Шишковська Софія (Великдні дзвони дзвонять»), Попів Софія (А вже весна скресла»). Зазначу, що це перші великі роботи дівчаток і дебют у такого рівня конкурсі витинанок. Серед членів журі конкурсу відомі майстри витинанки Василь Корчинський (член НСХУ, м. Київ), Тарас Крамаренко (член НСМНМУ, м. Жашків, Черкаської області) та Ірина Зяткіна (член НСМНМУ, м. Бердянськ, Запорізької області). Роботи учасників вражають своїм різноманіттям, щирістю, гарним смаком. Коли розглядаєш дитячі роботи, усвідомлюєш, що і досі є інтерес до витинанки, до народних традицій, до фольклорної спадщини нашого народу. Хочеться аби щонайбільше дітей долучалося до мистецтва витинанки. Адже їм особливо корисні такі заняття. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове та творче  мислення, художній смак.

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина перша. Місто довжиною в життя

IMG_7294

Чим ближче був день від’їзду до кривого Рогу, тим більше я хвилювалась. Ну це ж треба було в інтернет залізти і начитатися спогадів наших мандрівників,  котрі вже встигли побувати у цьому місті на Дніпропетровщині… Але квитки придбані, цікавість розбирає, тож напередодні півдня збираю сумку, так ніби я не на два дні їду, а на місяць.  І ось настав цей день і цей час. Оголосили посадку – і я вже у вагоні. За кілька хвилин поїзд рушає. Чоловік каже по телефону, що у мене обличчя щасливої дівчинки. Він не здогадується, що це маска, за якою я намагаюсь приховати хвилювання. Щоправда, я йому про це непрозоро натякнула. І ось потяг Львів-Запоріжжя мчить мене у невідомість. Намагаюсь відволіктися від нав'язливих думок, читаючи  якусь книжку про бомжа, який потрапив у Одесу ( добре що не у Кривий Ріг). Поспішала, тож вкинула у сумку першу книгу, яка потрапила на очі. У Хмельницькому підсіли двоє дівчат, які їхали до Жмеринки. Щебетали про щось своє. У Жмеринці вийшли, тож я знову була сама. Заснути не давало безконечне гепання дверей, матрац, набитий, напевне, галькою, і хропіння сусідів за перегородкою – класика потягового жанру. Вранці виявилось, що маю нових сусідів – подружню пару, яка прямує до Кривого Рогу. Розговорились. Попередили, що «лучче говорити у Кривому Розі по-русски», що нехороші слова там як добрий день у нас, та й культура – не Європа. Додали… Для себе зробила висновок – говорю українською, там теж люди живуть наші. Так година, друга – вже й почали помаленьку до пункту призначення наближатись. Усеньку ніч, кажуть, дощ тут був. Ого! За вікном- червоні калюжі на дорозі після дощу. Таких я ще зроду не бачила. Мене втішили – це ще нічого, бувають і жовті , і зелені.

Читати далі


Сторінки:12345678...29