:::: МЕНЮ ::::

Відкриття пам’ятника юному герою визвольних змагань

IMG_8829

Сьогодні у файному місті Тернопіль відкрили пам'ятник юному герою визвольних змагань українського народу Славкові Луцишину. Він народився 22 травня 1908 року у с. Загребелля під Тернополем на колишній вулиці Болотній (тепер – Чумацькій). Загребелля давно злилося із містом. Пам'ятаю, як ми приїхали із Чернігівщини у Тернопіль і оселились у татових друзів "на Загребеллі". Назви вулиці вже й не пам'ятаю, але так і говорили, що живемо на Загребеллі. І оце прожила 45 років у Тернополі, а лише тепер вперше почула про маленького героя. Якось аж не по собі – соромно, образливо, що ми так погано знаємо свою історію, своїх героїв. Слава Богу, що є люди, які хоч тепер відшукали, повернули із забуття нове ім'я. Це надзвичайно важливо для усіх нас, для наших дітей, онуків, майбутніх поколінь. Ініціаторами встановлення пам’ятника Славкові Луцишину є група тернополян, яку очолює історик Сергій Ткачов. Активно долучилися до встановлення цього пам’ятника і активісти громадської організації “Міщанське братство”. Автор скульптури – Дмитро Пилип'як. "Увінчує скульптуру – птах – галка. Галки – птаха, яка була гербом с Галичини. Славко був галичанином, він відстоював свою землю," – розповів автор.

Читати далі


Древній Золочів очима тернополян

IMG_8320

Відпустка добігла кінця… Завтра – до праці! Це звучить не дуже солодко… Добре що ввечері в суботу мені в голову прийшла думка кудись вирватись бодай на день з Тернополя. Ні, я страшенно люблю своє файне місто. Але 56 вчительських відпускних днів в місті на розпеченому асфальті або у чотирьох стінах міської багатоповерхівки ( бо таки в хаті прохолодніше) – це  просто подвиг для такої людини як я. Тож вивчиши пропозиції інтернету, точніше розклади маршруток, які курсують на не дуже далекі відстані (по часу до півтори години), спинила свій вибір на Золочеві.

Читати далі


Джинсові фантазії

IMG_8160

Шукала теку для свох витианок, ну  таку як художники мають.  На просторах Інтернету що завгодно можна знйти. І теку ( планшет художника ) також. Але ж ціни! Мамусенько моя рідна! Тож довелося залізти до шафи і видобути звідти своє джинсове багатство. Цього добра у мене у вигляді джинсів, спідниць,  у які не влажу, або які не модні, або які попротирались, – хоч греблю гати. Ну, греблю гатити мені не доведеться, а планшет вийде.  Помудрувала  трохи і до вечора зліпила. Ще залишилось ремені пришити. Так що поки що не хвалюсь. 

Читати далі


Кізонька Мамуня.МК

Fotocolage-3

Як і обіцяла, сьогодні пролпоную свій МК . Робимо Кізоньку Мамуню. Для виготовлення іграшки нам потрібно:

джутовий шнур, бавовняні біла та червона нитка, клаптик барвистої тканинки, вишитий клаптик для фартушка, намистини ( дві для очей-чорні або сині, більші (12) червоні для намиста), ножиці для розрізання шнура (тканинку ми рвемо), клей ПВА. А також коробочка з-під ліків. Це якщо ви хочете зробити кошичок для Кози.

Читати далі


Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина друга. Виставка-конкурс витинанок

IMG_7241

Сьогоднішня виставка-конкурс витинанок проходила у рамках V Всеукраїнського фестивалю народної творчості "Червона калина". Ініційована вона була громадською організацією "Фестивальна планета" та спільнотою майстрів народного мистецтва міста Кривого Рогу під керівництвом члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Маріанни Любас. Така подія в Україні була чи не вперше, адже раніше конкурсу витинанки окремо для дітей не було. У конкурсі взяли участь 165 учасників від 4 до 17 років з 12 міст України, серед яких Запоріжжя, Чернігів, Суми, Кривий Ріг, Прилуки, Дніпропетровськ, Черкаси, Херсон, Верхівцеве, Тернопіль, Київ, Бердянськ, смт. Царичанка. Увазі поціновувачів цього древнього мистецтва представлено 187 робіт, виконаних у техніці витинанки та вириванки. Найбільше робіт надійшло з Сум, Запоріжжя, Чернігова, Кривого Рогу. Вперше свої витинанки представили тернополяни – учні із ТЗОШ №19 Кузів Оленка («Чом ти не прийшов»), Шишковська Софія (Великдні дзвони дзвонять»), Попів Софія (А вже весна скресла»). Зазначу, що це перші великі роботи дівчаток і дебют у такого рівня конкурсі витинанок. Серед членів журі конкурсу відомі майстри витинанки Василь Корчинський (член НСХУ, м. Київ), Тарас Крамаренко (член НСМНМУ, м. Жашків, Черкаської області) та Ірина Зяткіна (член НСМНМУ, м. Бердянськ, Запорізької області). Роботи учасників вражають своїм різноманіттям, щирістю, гарним смаком. Коли розглядаєш дитячі роботи, усвідомлюєш, що і досі є інтерес до витинанки, до народних традицій, до фольклорної спадщини нашого народу. Хочеться аби щонайбільше дітей долучалося до мистецтва витинанки. Адже їм особливо корисні такі заняття. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове та творче  мислення, художній смак.

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина перша. Місто довжиною в життя

IMG_7294

Чим ближче був день від’їзду до кривого Рогу, тим більше я хвилювалась. Ну це ж треба було в інтернет залізти і начитатися спогадів наших мандрівників,  котрі вже встигли побувати у цьому місті на Дніпропетровщині… Але квитки придбані, цікавість розбирає, тож напередодні півдня збираю сумку, так ніби я не на два дні їду, а на місяць.  І ось настав цей день і цей час. Оголосили посадку – і я вже у вагоні. За кілька хвилин поїзд рушає. Чоловік каже по телефону, що у мене обличчя щасливої дівчинки. Він не здогадується, що це маска, за якою я намагаюсь приховати хвилювання. Щоправда, я йому про це непрозоро натякнула. І ось потяг Львів-Запоріжжя мчить мене у невідомість. Намагаюсь відволіктися від нав'язливих думок, читаючи  якусь книжку про бомжа, який потрапив у Одесу ( добре що не у Кривий Ріг). Поспішала, тож вкинула у сумку першу книгу, яка потрапила на очі. У Хмельницькому підсіли двоє дівчат, які їхали до Жмеринки. Щебетали про щось своє. У Жмеринці вийшли, тож я знову була сама. Заснути не давало безконечне гепання дверей, матрац, набитий, напевне, галькою, і хропіння сусідів за перегородкою – класика потягового жанру. Вранці виявилось, що маю нових сусідів – подружню пару, яка прямує до Кривого Рогу. Розговорились. Попередили, що «лучче говорити у Кривому Розі по-русски», що нехороші слова там як добрий день у нас, та й культура – не Європа. Додали… Для себе зробила висновок – говорю українською, там теж люди живуть наші. Так година, друга – вже й почали помаленьку до пункту призначення наближатись. Усеньку ніч, кажуть, дощ тут був. Ого! За вікном- червоні калюжі на дорозі після дощу. Таких я ще зроду не бачила. Мене втішили – це ще нічого, бувають і жовті , і зелені.

Читати далі


Міфи Давньої України. Читаю – витинаю

IMG_7076

Десь місяців з півтора  тому забрела у книгарню «Є», що на Валовій. Люблю переглядати нові надходження, особливо ті, що стосуються нашої древньої культури. Мою увагу привернула товстенька книга у коричневій палітурці із загадковим жіночим обличчям, обрамленим польовими квітами і назвою «Міфи та легенди Давньої України». Автор – Валерій Войтович, історик, філософ, релігієзнавець, художник-живописець. Відкрила і почала читати. Після кількох сторінок я зрозуміла, що не спинюсь. Тож попрямувала із книжкою до каси. Чесно кажу, що якщо вже мені що припаде до душі, то про ціну не питаю. Так сталось і цього разу.

Читати далі


Дивлюсь я на небо…

IMG_6835

1.IMG_6766

Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється.  Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.

Читати далі


Закладинки- витинанки. Пташки-символи

IMG_6977

Нарешті довгождана відпустка! Довга! Це один з плюсів моєї професії. Не знаю, чи що корисного зроблю, але те, що є можливість насолодитись творчістю, радує.

Нарешті можна спокійно витинати, коли душа цього хоче і руки сверблять. Тож повернусь до своїх «маленьких форм». давненько заклади нок не витинала. А літо надихає до читання, тож і до закладинок.  Цю серію назву «Пташки – символи України». Ось перші пташки витяла.

Читати далі


Сторінки:12345678...28