Ну що ж, продовжимо нашу тепер уже віртуальну мандрівку по Волині. Наступна зупинка – форт поблизу села Тараканів. В Інтернеті ви можете знайти назву Тараканівський форт. Перед поїздкою нас попередили. що в подорож до форту необхідно взяти парасольки чи дощовики і обов’язково засіб проти комарів аби вони не загризли нас. Попри всі попередження, ліс, у якому знаходиться форт №13 зустрів нас приязно, і комарі вирішили, що ми їм не по зубах.
Читати далі
Ну, що ж, поїхали далі. А далі – це в Дубно. тут нас чекає зустріч із одним із семи див України – славнозвісним Дубненським замком.
Коли наш автобус під’їжджав до Дубна, почався дощ. Це, звісно, не дуже тішило. Але, як сказала наша Людмила, екскурсія відбувається за будь-якої погоди, і ми – не з солі. Ніц нам не буде. Тим більше, пан Інтернет не віщував нам особливо сонячних днів на час поїздки.
Читати далі
Так співали дівчата на Купальські свята. плетучи вінки. Як тільки – но розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йшли до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Коли ж віночки вже сплетені, зілля, яке залишалося, кидали у воду або розтрушували, співаючи:
Читати далі
Якщо ви хочете зустрітись і поспілкуватись із цікавими людьми, побачити рукодільні дива майстринь, навчитися самому щось творити руками, про які ви часом кажете, що вони обидві ліві ( або обидві праві), то, повірте, що кращого місця зустрічі ,як клуб «Берегиня», вам не знайти. І шукати особливо не доведеться тяжко, бо знаходиться він у бібліотеці №4 на бульварі Данила Галицького (масив «Східний»). Оце ж у неділю ми знову зібралися гарненькою компанією. Хто мав чим похвалитися, той хвалився (тут це тільки вітається). Хтось своїми чудовими роботами, а хтось роботами мам, бабусь, прабабусь – вишивки, плетива, мережива із старих скринь. Боже, яка то все краса! Пані Алла Шушкевич із захопленням ділилася секретами мотання лялечки-травнички, Галя Шляхта показала, як старезний чемодан і лійка перетворилися у мистецькі шедеври з допомогою техніки деку паж, Саша Луканюк принесла справжню борщівську чорну вишивку, якою вона вишиває сорочку…
Отож, наступний урок ми проводимо в історико-меморіальному комплексі пам’яті жертв нацизму. Наш автобус під’їжджає до центрального входу у музей. Він створений на території колишньої ставки «Вервольф» (нині смт. Стрижавка Вінницького району). До слова, востаннє я тут була дуже давно. Принаймні, тоді це була лише територія з величезними бетонними брилами, розкиданими поміж дерев, та братською могилою військовополонених і громадян, які будували ставку.
Читати далі
Усім нам безмежно пощастило. Після обіду на нас чекала зустріч із роботами прекрасних білоруських майстрів витинанки Вікторії Червонцевої та Вячеслава Дубинки.
Читати далі
Субота і неділя чи не найнасиченіші дні у Білорусії. В суботу відбулось відкриття самого симпозіуму. Слово мав директор коледжу, співробітник Історико-художнього музею в Домодєдово. хранителька колекції витинанок А.О., Петриченко.
Читати далі
Сторінка сьома. Вечірка
Після напруженого дня – смачна вечеря. А далі душа прагне видовищ, відпочинку. Білоруські друзі чудово все продумали і влаштували вечірку, на якій ми гарно відпочили, поспілкувалися. Після спекотного білоруського сонця так хотілося прохолоди. Тож нас запросили у літню концертну залу у внутрішньому дворі коледжу. Пречудове місце. «І бачыць Бог: есть музыка над нами!» – прекрасні слова. І вона, музика, об’єднує!
Сторінка шоста. Відкриття тимчасової виставки учасників симпозіуму.
Настала п'ятниця. Сьогодні прибули решта учасників із Литви, Росії, Польщі, Білорусі. Ще звечора до нас вкімнату завітала Світлана Леонідівна Яворська. Я отримала перший урок. Чесно кажучи, від отриманої інформації здавалось, вибухне мозок. Ото б ще не забути всіх зауважень, побажань! Світлана леогнідівна – чудова людина. Строга, пряма, вимоглива. Я себе відчувала школяркою, яка не вивчила уроку. Але це все тільки на користь. Дякую, Світлано Леонідівно, за науку. Тож після такого вечора довго не могла заснути.Але зате зранку я вже знала, які саме роботи представлю на виставці. Вже о пів на першу, а то й раніше, до виставкової зали коледжу почали збиратися учасники симпозіуму. Кожен займав собі стенд чи інше місце для своїх робіт. Тут відбувалися знайомства. Уже не віртуальні, а в реальному житті. Неймовірні відчуття! Багатьох знала лише через Фейсбук, а тут! Дівчатка з коледжу допомагали розвішувати витинанки. Відкриття виставки відбулось о 16.30. Все було чудово, урочисто і тепло. Грав струнний квартет коледжу. З привітанням виступили директор колледжу, завідуюча відділенням декоративно – прикладного мистецтва, організатори симпозіуму С. Яворська і А. Петриченко. Було сказано багато теплих слів, було живе спілкування, нагородження учасників конкурсів, обмін подарунками, нові знайомства. Це просто незабутні враження!
Сторінка четверта. Молодечино. Державний музичний коледж імені М. Огінського
Знайти коледж виявилось нескладно. Маршрутний автобус за 4 тис. білоруських рублів довіз нас з Оленою на вулицю Велікі Гостінєц, де і знаходився коледж. Автобусна зупинка, на якій ми вийшли, була майже поряд з цим закладом. Молодечненський коледж постав перед нами у всій красі. Велична будівля з колонами, схожа на театр. А перед нею фігура молодого композитора М. Огінського. Історія коледжу почалась 1958 року, коли в Молодечному було відкрите музичне училище.
Читати далі
4 Лип, 2018 |
