Ще тиждень – і відпустка закінчується… Тож, не гаючи часу, уже вкотре ми подались у Карпати. Тим більше, що синоптики на вихідні обіцяли сонячну гарну погоду. Ми – це я, чоловік і шестирічний онук. Довго не роздумували, куди їхати. Ну, звичайно, зупинимось у Микуличині. Тим паче, що стежка туди давно протоптана, і живуть в Микуличині гостинні, привітні люди. Без клопотів сіли у Тернополі в післяполудневий автобус і надвечір були в Яремче. А звідти до Микуличина хвилин двадцять. На наше щастя з Яремчанського вокзалу нас до пункту призначення завезли автівкою. Ввечері незапланована (вже було біля 21 год.) смачна вечеря – знаменита карпатська грибна юшка. Ну , а після вечері складаємо план дій на наступний день. Дізнаємось, що в суботу і внеділю – День міста Яремче. Тож сумувати не доведеться. Яремче утворене в 1787 році . Вирішили зранку їхати у Яремче – розділити радість яремчан. Перша не дуже приємна несподіванка – чекали маршрутку хвилин 50, майже годину ніякісінького транспорту. А витрачати на дорогу 30 грн. якось не дуже хотілось. На щастя на 51-хвилині надійшов рейсовий автобус, який саме їхав через Яремче, забрав усіх бажаючих відзначити день міста (звісно, тих, що не мали чим добиратись з Микуличина). Ну, що ж – в тісноті, та не ображені. Це все ж краще, ніж чекати . Артемчикові пощастило – молоді люди потіснились і посадили його коло себе. Детский отдых в Карпатах – это нечто! Перший день свята був у розпалі. В центрі міста була споруджена велика сцена, на якій якраз саме виступав якийсь народний колектив. У парку – ярмарок. Чого тут тільки не було – старовинні і сучасні вишивані сорочки, медове пиво, сирні коники, бринза, віночки з штучних польових квітів, солодкі півники, китайські іграшки (як же нам, українцям без них?)… Ну, майже все як у нас на день міста. Тільки , що я помітила, народу у вишиванках було не так багато як у Тернополі в таке ж свято. По дорозі ми надибали дуже гарненький магазин – етно-шоп "Файно є!". На порозі його сидить мила стара гуцулка у старовинному вбрані (ну, лялька, звісно), і всі поспішають з нею сфотографуватись. Ми – не виняток. А всередині крамнички- як у музеї! Краса! І продавчині – привітні, усміхнені яремчаночки. Яремчани Ярмарок Етно-шоп "Файно є!" Господиня магазину Старовинна вишивка на сорочці ляльки -гуцулки, яка запрошує до крамнички Маски, народний одяг Іграшки з дерева, соломи, глини, гердани, силянки… Стільки разів була в Яремче, а не звертала уваги на таку величезну вивіску "Українська старовина". Це ж треба, – музей на узбіччі дороги, яка веде до славнозвісного водоспаду. Можливо, не примітила, бо зовні – це такий собі маленький, старезний одноповерховий будиночок. Видно, не дуже про нього дбає міська рада, а про якусь увагу з боку вищої влади годі й думати. А даремне. Я схиляю голову перед ентузіастами, котрі роблять все для того , щоб цей музей тримати у належному стані і ще збирати старовину. Дуже потрібну справу вони роблять. Стільки старожитностей вміщують чотири маленькі кімнати, де й двом не розминутись. Гадаю, що колекція цього музею вартує хоча би більшого приміщення. Старовинний гуцульський одяг, взуття, неперевершені зразки гуцульської вишивки, гердани, старі фотографії, предмети побуту, писанки, старовинні наївні писані на склі ікони, – всього не прелічити. Я була в захваті, а про Артемчика що вже й казати. Колекція постолів – це витвори мистецтва! Одяг