З 6 по 10 березня у Тернополі проходила виставка художниці-вишивальниці Ніни Гончарук. Це дійсно подія великого значення для тернополян, котрі по-справжньому цінують народне мистецтво.

Особисто для мене  Ніна Гончарук – відкриття. Як в свій час я відкрила для себе Марію Приймаченко, Катерину Білокур, так сьогодні я відкрила Ніну Гончарук. Я – не художник, не мистецтвознавець,  але я люблю красу. Цю красу нам дарує майстриня. У кожній її вишитій картині – немов мазки пензля, то дрібніші, то розмашисті.   То ви немов той човен, розгойдуєтесь на кучерявих синіх хвилях, то йдете полем серед різнотрав’я, вдихаєте п’янкий запах польових квітів і гладите голівки червоних маків, ніжних сокирок чи  ромашок. То осінь золота, то білосніжна зима із  яскраво червоними краплинами чи то калини чи горобини, то пробудження весни з її струмками , вербовими котиками та яблуневим цвітом,  а ось самотня альтанка на березі невеличкого озерця,   романтичні берізки.   Дивлячись на її картини, відчуваєш запах бузку і півників, стиглих яблук, груш і винограду.  А ще разом з художницею  подорожуєш рідною Україною  – Меджибіж, Самчики, Головчинці. Спадають на думку слова великої Лесі Українки:”Красо України. Поділля”. Саме Поділля  – свою маленьку батьківщину – оспівує у своїх творах Ніна Гончарук. Оспівує не словами, а голкою і ниткою, вкладаючи всю свою любов до рідної землі, вкладаючи душу. Усе це – чарівний світ Ніни Гончарук.

Для створення своїх шедеврів пані Ніна використовує різні техніки: французькі вузлики, гладь. Вишиває на полотні, на атласі нитками муліне, шовком, а також букльованими та ворсистими нитками, які здебільшого використовують для плетення. Все це разом у сукупності із вдало підібраною кольоровою гамою створює ефект об’ємності.