До Великодня ще далеко. Але вже можна готуватись. ще якийсь місяць-другий – і Новий Рік, Різдво. А там – і Великдень не за горами. Як кажуть, готуй сани влітку. Перефразуємо цю відому приказку:готуй Кіру Саракості восени, тож якраз до передвеликодного посту будеш готовий.
Читати далі
У дохристиянських віруваннях Берегиня-Мати – Велика Богиня, головна богиня життя, добра, захисту людини від усякого зла, покровителька врожаїв. А ще – захисниця оселі, малих дітей від всілякого лиха, від хвороб, смерті. Берегиню зображали на білих рушниках (оберегах),які вивішували на вікнах, дверях. Там вони мали захищати людину від темних сил. Берегинею називають жінку, яка підтримує і береже домашнє вогнище, виступає покровою усьому родинному колу, передусім це – жінка-мати. Українці не лише вишивали берегиню на рушниках, малювали на писанках, але й витинали із паперу. У знайдених найдавніших орнаментах писанок богиня Берегиня зображена обов'язково з піднятими вгору руками. Зустрічались писанки із зображенням чотирирукої, і навіть шестирукої Берегині.
А у середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і Ліля. Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!
Десь місяців з півтора тому забрела у книгарню «Є», що на Валовій. Люблю переглядати нові надходження, особливо ті, що стосуються нашої древньої культури. Мою увагу привернула товстенька книга у коричневій палітурці із загадковим жіночим обличчям, обрамленим польовими квітами і назвою «Міфи та легенди Давньої України». Автор – Валерій Войтович, історик, філософ, релігієзнавець, художник-живописець. Відкрила і почала читати. Після кількох сторінок я зрозуміла, що не спинюсь. Тож попрямувала із книжкою до каси. Чесно кажу, що якщо вже мені що припаде до душі, то про ціну не питаю. Так сталось і цього разу.
1.
Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється. Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.
Стали діти у кільце.
В кожного в руках яйце,
Марті випало на славу
Розпочати цю забаву,
дуже милу , престару
Великодню гру.
Маковій – народна назва дня 14 серпня, коли відзначається церковне свято мучеників Маккавеїв. Це – свято Першого Спаса ( його ще називають Спас на воді, Мокрий Спас). У цей день українці святили воду, мед, осінні квіти, різноманітне зілля, віночки з жита, мак. Моя цьоця складала букет із жоржин, які завжди рясно квітли перед хатою, чорнобривців, айстр, багаторічних гвоздик, барвінку, зілля – м'яти, чебрецю, і кілької головок стиглого маку. Букет перв'язували червоною биндою, а мак зв'язували окремо.Засушені, освячені у церкві квіти і зілля, зберігалися аж до Благовіщення за образами. А на Благовіщення дівчата вплітали їх у коси, – "щоб волосся не випадало". У цей день обрядовою їжею були пісні паляниці на поташі з маком, облиті медовою ситою. Пригадую, як у нашому селі в Тернопільському районі бабця Маринка і цьоця Рома пекли ті паляниці у печі. А потім у макітрі макогоном розтирали мак, змішували мед з водою, кришили в макітру ті паляниці на кавальчики ( це вам не ножем на кубики різати), вимішували дерев'яною лижкою. Боже, яка то була смакота! Ми ніяк не могли дочекатись, коли вже нам дадуть тих паляниць і стояли тут коло бабці із мисками, щоб першим отримати порцію тої смакоти. Мені здається, що таких паляниць, як ті у дитинстві , я більше ніколи не їла. А ще кожен з дітлахів хотів першим облизати макогона, котрим мак розтирали. Бабця гонила мене – "не можна, бо лисого чоловіка мати будеш", а братів – бо самі лисими будуть. Казали до них : "Будеш лисий як макогін". Мама щороку дотепер пече паляниці за старим бабциним рецептом, але в духовці, і так само з медом-маком. Смачні, дуже люблю смакувати їх, але щоразу загадую ті, з печі, трішки підпалені, шорсткі, на дотик, коли гладиш їх долонями ще теплі, навіть гарячі, щойно витягнуті з печі і викинуті на рядно…
Після невеликої перерви повернулась у Літню дитячу школу «Дивосвіт». Сьогодні вирішили пооригамити ( тут довелось трошки про мистецтво оригамі дітлахам розповісти. бо, виявляється. не всі знають). Спинилась на голубах. Чому саме на голубах?
Страсна п’ятниця – день Христової мученицької смерті Христа. Вважалося, що працювати у цей день- великий гріх. Можна було лише пекти паски, садити капусту, бо вважалося, що якщо посадитиїї в цей день, то вона дасть найкращий урожай. Не можна було їсти до півдня – часу виносу плащаниці з вівтаря. Обід у цей день був пісний, переважно з овочів. Не можна було співати. Замовкали навіть дзвони, лише калатали, за давнім звичаєм, довбеньками в суху дошку (било), розносячи похоронний сум.В цей день люди намагались навіть голосно не розмовляти, зберігати спокій, бути доброзичливими.
Читати далі
Сьогодні – Вербна неділя, а за тиждень ми святкуватимемо світлий празник Пасхи. Зазвичай в переддень Великодня українці ретельно прибирають оселю, а в Чистий четвер прикрашають.
Серед великодніх прикрас – пташки, зокрема, великодній голуб. Його робили із писанки, тіста та кольорового паперу.Три аркуші паперу складають як віяло удвоє і внутрішню частину склеюють. Виходить щось схоже на гофрований півкруг – це крила і хвіст голуба. Тоді замішують трохи пісного тіста з борошна та води і приклеюють ним крила до боків писанки. З тіста виліплюють шию з головою і дзьобиком і кріплять до тулуба. Готового голуба на нитці чи стрічці підвішують під образами. Робили великодніх пташок ще із соломи, лляних ниток. Сьогодні я пропоную зробити великодню пташку із клаптика тканини. Це буде пташка-мотанка. Робити її надзвичайно просто і швидко. Якщо взяти великий клаптик, то всередину можна замотати писанку. Така пташка стане гарним подарунком у Великдень. Маленькою пташиною можна прикрасити великодню листівку.
30 Вер, 2015 |
