:::: МЕНЮ ::::
Статті з тегом:витинанка

Передвеликодні приємності

22 квітня. Здавалось би , цей весняний день не відрізняється від усіх попередніх квітневих днів. Такий же мінливий- то сонячний , то захмарений- заплаканий рясним дощиком. Але ні, не такий самий. Тому що сьогодні він заповнений приємностями.
Читати далі


Парафіяльний собор у витинанці

IMG_5818

Ця витинанка народжувалась довго… Майже півроку. Ні, витинала я на одному диханні. Це, знаєте, я спалах, як виверження вулкану, який довго спав і раптом пробудився, і почав викидати усе , що в ньому накопичувалося впродовж десятиліть. Я довго виношувала у собі цю ідею – вирізати з паперу Парафіяльний собор Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Собор, який простояв 51 рік, собор, який витримав бомбардування, пожежі, розруху у роки другої світової.
Читати далі


Дзень-дзелень,- дзвенять дзвіночки, сповіщають про Різдво…

Сьогодні Різдво! Справжнє, зі снігом! Ну, сніг не такий щоб дуже сніг, але все ж таки… Летять з неба легесенькі сніжинки -пушинки, і тануть образу на сірому мокрому асфальті. Спочатку поодинокі маленькі дивовижинки, а потім ніби хтось там угорі струсонув кожуха, і повалив лапатий сніг, так щедро, дружно, по-справжньому! Аж запахло Різдвом! А й справді , яке ж Різдво без снігу?
Читати далі


Була весна…

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року

Читати далі


Котики, «котики» і весняні витинанки у 4-Б

З чим у вас асоціюється слово «котики»? Щось таке м'якеньке, пухнастеньке, тепленьке і … весняне. Сьогодні моя розповідь буде про кота! То є дуже поважна особа в українські етнкультурі. І дуже таємнича та суперечлива.

Читати далі


Розквітли витинанкові дерева у 3-В

Сьогодні 19 лютого 2020. Такий собі ніби звичайнісінький день, середа, вільний від уроків. А ні, певне, не дуже звичайний. Бо і прокинулась не так як зазвичай. Не о 6.00 а о 7.00! З якого б це дива.? Адже завжди, коли б не лягла ввечері, завжди спрацьовує внутрішній будильник о 6.00. Ні тобі віщих снів, ані якихось натяків на щось незвичайне. Чи то боялася проспати заплановану зустріч? О 9. 25 мала бути у чотирнадцятій школі. Запросили до діток 3-В на майстер-клас з витинанки. Не вперше ж на такі зустрічі йду!
Читати далі


Серце, серденько, сердечко…

За кілька днів настане день усіх закоханих –День святого Валентина. Свято, звісно, не наше, не українське. Та, зрештою, воно не одне таке із інших країв і звичаїв прийшло. Справа кожного особиста – святкувати чи не святкувати, визнавати чи не визнавати. Молоді (та й не тільки їй) подобається, то ж нехай радіють, любляться, закохуються на здоров’я, дарують валентинки, приємні сюрпризи ( і не тільки у день Валентина).
А я не про свято, сьогодні я про СЕРЦЕ! Адже воно має прямий стосунок до Дня закоханих.
Читати далі


Виставкові образки

Щойно повернулась із виставки – конкурсу «Українська традиційна народна іграшка руками дитини», яка проводиться у Тернополі вже вчетверте, і стала справді Всеукраїнською. Виставка розмістилася у школі народних ремесел. На свято завітали автори іграшок, їх друзі, батьки. керівники гуртків, у яких займаються дітки..
Читати далі


Прийшов Спас – пішло літо від нас або Як чарівні ножиці яблука витинали…

Завтра, 19 серпня ( а 6 серпня за старим стилем) –  Другий ( Великий) Спас, Пребраження Господнє, а у народі – Яблучний Спас. За християнським віровченням Христос-Спаситель, Ісус Христос – засновник християнства, який врятував людство, спокутуючи його гріхи. Свято Спаса – це народна назва календарних християнських свят, свят Господніх- Перший Спас 14 серпня – у народі Маковій, початок спасівського посту, спасівка. Вважалося здавна, що Перший Спас – це проводи літа.
Читати далі


Пташок, пташка, пташечка…

Давня міфологія засвідчує віру в те, що птахи створили світ. А чи знаєте ви, що багато українських народних хороводів , веснянок-ігор мають назви пташок- Горобець, Перепілочка, Галка, Ворон, Голуб?
Читати далі


Сторінки:123456