Добігає кінця 21 березня. 25-й день війни…Учора був День весняного рівнодення. А сьогодні день почав збільшуватися. Наші предки вірили, що дні не просто так стають довшими, – це світло перемагає темряву. Ми ще на один день наближаємось до перемоги.
22 квітня. Здавалось би , цей весняний день не відрізняється від усіх попередніх квітневих днів. Такий же мінливий- то сонячний , то захмарений- заплаканий рясним дощиком. Але ні, не такий самий. Тому що сьогодні він заповнений приємностями.
Читати далі
Ця витинанка народжувалась довго… Майже півроку. Ні, витинала я на одному диханні. Це, знаєте, я спалах, як виверження вулкану, який довго спав і раптом пробудився, і почав викидати усе , що в ньому накопичувалося впродовж десятиліть. Я довго виношувала у собі цю ідею – вирізати з паперу Парафіяльний собор Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Собор, який простояв 51 рік, собор, який витримав бомбардування, пожежі, розруху у роки другої світової.
Читати далі
Сьогодні Різдво! Справжнє, зі снігом! Ну, сніг не такий щоб дуже сніг, але все ж таки… Летять з неба легесенькі сніжинки -пушинки, і тануть образу на сірому мокрому асфальті. Спочатку поодинокі маленькі дивовижинки, а потім ніби хтось там угорі струсонув кожуха, і повалив лапатий сніг, так щедро, дружно, по-справжньому! Аж запахло Різдвом! А й справді , яке ж Різдво без снігу?
Читати далі
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
Вже кілька днів поспіль на думку приходять рядочки: «Стояла я ї слухала весну..», «Була весна весела, щедра, мила…» або ще «Співай, моя люба , веснянку!» Так і ходять слідом навшпиньки за мною…З чого б це, з якого дива? З вами таке буває? А тут ще свої паперові ховрашині запаси перебираю, і зеленого кольору аркуші так і лізуть до рук. Не чорний, не білий, а саме зелений папір прагне , щоб з нього витинали! Мабуть, таки тому, бо весна!
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло-
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна!»
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала,
Весни такої не було й не буде,
Як та що за вікном цвіла.
1894
Дивні відчуття… 1894 рік – це 126 років тому! А так ніби про сьогоднішню весну написано! Слава Богу, не лежу, здорова, але у чотирьох стінах, в ізоляції від навколишнього світу – карантинна весна… Але ж ВЕСНА!
І вже народжуються образи, без ескізів, прямісінько на складеному вдвоє зеленому весняному аркуші, аркуші кольору весни – юної, веселої, заквітчаної яблуневим і вишневим цвітом. Маленькі блискучі ножиці малюють квіти, листочки, силуети, і підлога вкривається біло-зеленими стиночками, як трава білими пелюстками цвіту… Витинаю ВЕСНУ!
4 травня 2020 року
З чим у вас асоціюється слово «котики»? Щось таке м'якеньке, пухнастеньке, тепленьке і … весняне. Сьогодні моя розповідь буде про кота! То є дуже поважна особа в українські етнкультурі. І дуже таємнича та суперечлива.
Сьогодні 19 лютого 2020. Такий собі ніби звичайнісінький день, середа, вільний від уроків. А ні, певне, не дуже звичайний. Бо і прокинулась не так як зазвичай. Не о 6.00 а о 7.00! З якого б це дива.? Адже завжди, коли б не лягла ввечері, завжди спрацьовує внутрішній будильник о 6.00. Ні тобі віщих снів, ані якихось натяків на щось незвичайне. Чи то боялася проспати заплановану зустріч? О 9. 25 мала бути у чотирнадцятій школі. Запросили до діток 3-В на майстер-клас з витинанки. Не вперше ж на такі зустрічі йду!
Читати далі
За кілька днів настане день усіх закоханих –День святого Валентина. Свято, звісно, не наше, не українське. Та, зрештою, воно не одне таке із інших країв і звичаїв прийшло. Справа кожного особиста – святкувати чи не святкувати, визнавати чи не визнавати. Молоді (та й не тільки їй) подобається, то ж нехай радіють, любляться, закохуються на здоров’я, дарують валентинки, приємні сюрпризи ( і не тільки у день Валентина).
А я не про свято, сьогодні я про СЕРЦЕ! Адже воно має прямий стосунок до Дня закоханих.
Читати далі
Щойно повернулась із виставки – конкурсу «Українська традиційна народна іграшка руками дитини», яка проводиться у Тернополі вже вчетверте, і стала справді Всеукраїнською. Виставка розмістилася у школі народних ремесел. На свято завітали автори іграшок, їх друзі, батьки. керівники гуртків, у яких займаються дітки..
Читати далі
Завтра, 19 серпня ( а 6 серпня за старим стилем) – Другий ( Великий) Спас, Пребраження Господнє, а у народі – Яблучний Спас. За християнським віровченням Христос-Спаситель, Ісус Христос – засновник християнства, який врятував людство, спокутуючи його гріхи. Свято Спаса – це народна назва календарних християнських свят, свят Господніх- Перший Спас 14 серпня – у народі Маковій, початок спасівського посту, спасівка. Вважалося здавна, що Перший Спас – це проводи літа.
Читати далі
21 Бер, 2022 |
