З чим у вас асоціюється слово «котики»? Щось таке м'якеньке, пухнастеньке, тепленьке і … весняне. Сьогодні моя розповідь буде про кота! То є дуже поважна особа в українські етнкультурі. І дуже таємнича та суперечлива.

За народними уявленнями, тваринка ся небезпечна, адже « стоїть на межі двох світів- реального і потайбічного; на неї обертаються відьми; кіт створений Богом, однак усе-таки «нечистий». боколись з’їв чорта». Про це читаємо у словнику –довіднику «Знаки української етнокультури Віталія Жайворонка. Подейкують, що приблудний кіт спричиняє зубожіння, а ще кіт приходить до хворого, який одужує, і тікає від того, хто помирає.

Чого тільки не вигадав народ про бідолашну тваринку, звинувачуючи її у всіх нещастях і невдачах!

Посвариться сусід із сусідкою – «чорна кішка маіж ними пробігла», день не вдався – і тут винуватий чорний кіт, бо «вранці дорогу перейшов», а на дерево видряпався котяра – чекай вітру. Ну, бідолаха, – всюди винуватий!

Але… Не все так погано. Можна про котика й добре слово мовити. Скажіть-но, якщо ви когось любите, то як до нього чи до неї звертаєтеся? Правильно – «котику», «кицю». Гадаєте, просто так? Значить киця чи котик заслужили на таке ставлення. «Коточок», «котусь», «котусику» – саме так співається у колискових, у яких сааме котик, киця – головний образ. І своїх діточок мамусі часто так пестливо кличуть.

У сиву давнину перед тим, як немовля в колиску класти спати, баба-повитуха клала в неї кота – «щоб дитя спало, як кіт». Поколисавши пухнастого, баба викидала його з колиски, а натомість вкладала дитинку. примовляючи: «На кота вуркота, а на дитину – дрімота».

У своїй книзі «Дитина у звичаях і віруваннях українського нарорду» Марко Грушевський зібрав колисанки, забавки села Суботова.

Пропоную деякі з них.

Ой ти котику,

Котку-котусю,

Займи нашу телусю,

Пожени й на попові толоки,

Де травиці по боки,

Та там її попасеш,

та й додому приженеш,

Та надоїм молока.

 

Ходив кіт по горі,

Носив сон в рукаві,

Чужим дітям дулі,

А нашим калачі,

 

 Будем котка, будем бить,
         що не хоче він робить,

Ні з дитиною гуляти,

Ні дитинки колихати.

***

А-а-а,

А-а-а , коточок,

Спи, мій синочок,

Спи сном- дрімотою,

добром- охотою.

А-а-а.

***

Коту сірий, коту білий,

Не ходи по хаті,

Не цокоти чобітками

Й не буди дитяти.

Воно іще манесеньке

І спатоньки радесеньке.

***

А-а-а, котів два,

Сірий-білий обидва.

А третій рябенький,

Він спати раденький.

***

Ой ну, коте, котару,

Та й вимети кошару.

А ти . коте сірий.

та й вимети сіни.

А ти. волохатий,

Позамітуй хату

Та й покладем Рому спати.

будем його колихати.

А-а-а.

А які ви колискові знаєте? Чи співали своїм дітям? Поділіться, будь ласка.

 Для тих, кому цікаво, підбірочка прислів'їв, приказок про кота і кішку.

Аби котка не скакала, то би ножки не зламала.

Бачить кіт сало, та сили мало.

-Від чого кіт гладок?-Поїв та й набок!

Він що кішка: як ти його не кинь, а він все на ноги стає.

Два коти в одному мішку не улежаться.

З чорної кішки білої не зробиш.

Ласа кішка до риби, та в воду лізти не хоче.

Кіт за пліт , а миші в танець.

Кіт воркоче, бо кашки хоче.

Кіт не годен знати, хто загосить до хати.

Не все коту масниця.

 Не страши кота салом.

Ніччю всі коти чорні.

Ні сіло, ні пало, з'їв кіт сало.

Чує кішка, де є мишка.

Кіт мурличе – гостей кличе.

Як кіт на печі,холодно надворі.

Джерело. Прислів'я та приказки. Київ. Наукова думка. 1989

Ці чарівні створіння є героями народних казок. Згадайте лишень казку «Котик і Півник», де Котик постає розумахою і рятівником неслухняного Півника. Таким він постає і в казках «Пан Коцький», «Кіт, Цап та Баран». А у казці «Дід, Баба, Кіт, Цап, баран і Вовки» наш сміливець з купою вовків розправився. А чи знаєте ви, що у «Кота в чоботях» є український родич – котик Запічанський?  (https://onlyart.org.ua/children/kazky/ukrayinska-narodna-kazka-kotyk/)

Цікавинки про кішку можна прочитати у книзі «Звірослов» нашої землячки Лілії Мусіхіної (видавництво Навчалтьна книга – Богдан, 2013)

Мало не забула! Друзі, весна ж! То пора на вербові котики! Саме так у народі називають цвіт верби та лози. А використовують їх у медицині. Кажуть. дуже помічні. Як писав М. Номис «Свячена верба і котики – ліки від трясці» (Матві́й Но́мис — український етнограф, фольклорист, письменник і педагог, укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань-антології українського усного фольклору малих жанрів.- https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%B9_%D0%9D%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81) А «трясця» -це хворобливий стан, при якому людину морозить, кидає то в жар, то в холод; лихоманка (http://sum.in.ua/s/trjascja – словник української мови).

Ну, от розповіла вам те, що знала, те, що знайшла. І не тільки вам,а й школярикам із ТЗОШ №14.

Назбиралося у мене котячих витинанок, тож вирішила і з дітками повитинати. Весна ж. Недарма котів березневими називають. А тут і нагода трапилась.

Ось вам мої котики власними персонами :

4 березня 4-класники витинали котиків і «котики». Насправді за півтори години ми опинилися у справжньому котячому царстві, тільки що не нявкали. Було просто чудово. Котики вийшли такими різними, схожими на своїх господарів-витинальників- веселі і трішки сумні, товстенькі і худорляві. Але все одно позитивні. Гадаю, гарні весняні подарунки вийшли. На прощання зробили фотосесію діток із котиками.

 Спочатку коти були двохвостими!

Виглядає, що всі своїми котвами задоволені, як і самі коти!