21 листопада зранку землю вкрив сніжок. Ото вже справді, Михайло на білому коні приїхав. День обіцяв бути гарним. На мене чекала малеча з Тернопільської класичної гімназії. Про зустріч домовились ще на минулому тижні. Вирішила, що будемо «розводити» зайців. Не яких-небудь, а кольорових.
Привіт усім. Сьогодні робитимемо ангелика і зайчика за одним МК. В основі його – народна іграшка "зайчик-на- пальчик". Для ангелика і зайчика потрібні будуть однакового розміру прямокутні клаптики тканини- 10см на 35 см. Для ангелика – молочного кольору лляна або бавовняна тканинка, для зайчика – кольоровий ситець. Окрім цього, для крил ангела потрібно квдратний клаптик білої тканини 10 см на 10см . А також знадобиться міцна бавовняна нитка, стрічки, клаптик мережива, ножиці. А головне – не забути взяти із собою гарний настрій!
Цієї події чекали з нетерпінням V Благодійний шкільний фестиваль все-таки відбувся. Чому «все-таки». Чесно кажучи, з початку вересня були сумніви – проводити чи не проводити. В країні війна…. справжня війна, а ми співатимемо… Але чим далі йшов ворог вглиб країни, чим тривожнішими ставали новини, тим більше я розуміла, що цей фестиваль потрібний. Нам, кожному маленькому артисту, і головне – тим, хто там, в самому пеклі боронить нас, нашу Україну від цієї клятої рашистської чуми. Воїнам потрібна допомога, підтримка. А що можуть діти? Чим можуть вони допомогти? Відповідь була однозначною – ми маємо співати! Адже зірки організвують концерти у такий скрутний для країни час, щоб зібрати кошти і допомогти захисникам. А маленькі зірки чим гірші? Отож ми сказали фестивалю «Так»!
Сьогодні ще один майстер-клас ляльки – мотанки на кукурудзяному качані. Для мотання цієї лялечки потрібно невеликий тереблений качан сантиметрів 20 висотою. Квадратний клаптик тканини заповнюємо травою, наприклад, запашною м'ятою, перемотуємо ниткою, зав'язуємо на три вузлики. Маємо голівку. Далі качан обмотуємо такою ж тканинкою, примотуємо голівку. Далі – майстер-клас на світлинах.
Давненько я не проводила для своїх читачів майстер-класів. Тож сьогодні для вас – лялечка із джутового шнура. Схожий Мк у мене вже був ( див. МК "Нитяні панянки" http://lelitka.te.ua/nevyhadana-istoriya-abo-chudove-perevtilennya-kolorovyh-nytok/#more-1132). Тож цей я трохи вдосконалила. Дуже мені сподобалось робити ручки такі пружні і гнучкі. А головне – їх можна і вгору підняти, і опустити. Ідейку таку мені підказала пані Алла Шушкевич. В такий спосіб можна робити як і маленькі лялечки -обереги, так і більшечкі. А ще ними можна гратися. Адже ручки вони мають рухомі. Отож, МК у світлинах. Він доволі короткий, бо схожий уже був. І часу, щоб зробити таку ляльку, зовсім небагато потрібно. Більше часу, напевне, треба, щоб одягнути її. До слова, такій ляльці пасують лляні шати, або з мішковини. Вона, як кожна пані, прагне бути гарною і привабливою. Тож зробіть їй прикраси із дерева, шкіри, лляних, вовняних ниток тощо. А віночок – із паперових квіточок ( такі робили у нашім краї в давні часи).
Любі мої, ви уже , напевно, втратили надію почитати мої розповіді про закарпатський вікенд . Але запевняю вас, що краще пізніше, ніж ніколи. Отож, трохи розгребла свої шкільні справи і продовжую розповідати вам про нашу літню коротеньку але дуже насичену подорож захоплюючим чарівним Закарпаттям. Сьогодні я розповім про унікальний музейний комплекс, його називають по – сучасному музей-скансен під відкритим небом "Старе село" у Колочаві. Там ми провели півдня, незважаючи на те, що небесна канцелярія послала на наші голови рясний карпатський дощ, який то лив, як з відра, то вчухав. Але дощ у Карпатах – це супер, особливо влітку. Ніякого дискомфорту – завернулись усі у формені блакитні дощовички і чухають по травичці, по камінчиках згори надолину і знову догори.
Сьогодні 13вересня о 14:00 у сквері на бульварі Тараса Шевченка (з боку «Коза Бару») відкрили арт-об’єкт «Елемент поєднання». Чесно кажучи, я потрапила на таку подію вперше. Дякую за це тернопільській художниці Галі Гайді-Жук. Я й не знала, що тут, у арт-барі «Коза» відбудеться така мистецька подія. Та й у «Козі» я побувала вперше. Ми з Галею встигли перехопити філіжанку запашної кави, наговоритись про все на світі (але ні, мабуть , ще не про все, бо домовились зустрітись знову). Ведучою дійства була Тетяна Манзюк з мистецької агенції «Арт-поле». «Сьогодні, ви уже помітили у місті з’явився новий об’єкт, новий символ, або як ми його називаємо «Елемент поєднання».Це, власне, його назва. Його автором є Олег Божко – наш друг, художник, ландшафтний дизайнер із Алчевська. Алчевськ – це місто на Донбасі, недалеко від Луганська. Дуже красиве і цікаве місто». За задумом Олега Божка об’єкт має стати символом пам’яті, вдячності тим, хто допомагає і захищає Україну на Сході, символом єдності різних регіонів України. Оскільки Алчевськ зараз знаходиться в зоні бойових дій і відрізаний від транспортного сполучення, митець не зміг прибути до Тернополя. «Елемент поєднання» був створений за його ескізом – силами тернопільських друзів з мистецького об’єднання «Коза». Навколо арт-об’єкту учасники відкриття насадили чебрець і вівсянницю – cтепові рослини, які за задумом автора є обов’язковим елементом арт-об’єкту. Тернополяни вірили, що Олег зможе приїхати на відкриття символу. На жаль, обставини склались так, що відкриття «Елемента поєднання» відбулось без нього. Але з ним. Адже на дійство прибув друг художника поет Сергій Жадан. До речі, українська поезія також є елементом арт-об’єкту. Сьогодні, слухаючи поезію Сергія, мені подумалось, що саме така поезія саме тут і саме сьогодні мала звучати. А головне – Олег таки побачить відкриття свого «Елемента поєднання» і почує вірші, з якими Сергій Жадан звертався до нього і до присутніх, адже подію зафільмували небайдужі друзі, гості. Дякуємо тобі, Олеже, за подарунок нашому місту. Слава Україні!
ДОРОГА
Нарешті подорож на Закарпаття, про яку мріяла цілий рік, відбулась! А яка подорож без пригод? Як на диво виїхали дуже навіть вчасно. Ну, не о 6.30, а о 6.45. Це дуже навіть непогано. Усі туристи виявились майже пунктуальними. Отож, поїхали. Година вранішня, дорога порожня, небесна канцелярія поки не віщує нічого такого, щоб нам завадило. Хтось намагається додивитись перерваний сон, інший споглядає картинки за вікном. На шляху перше за Тернополем село Підгороднє. Екскурсовод Юля Костюк ( www.smart-center.com.ua ) розповідає, що воно не завжди було Підгороднім, а Фільварки (фільварок- від польського хутір), з1561 року було відоме як Підгородичі,а до 1940 року воно називалось Янівка (Іванівка). Проїхали ще трохи і ми вже у Шибалині Бережанського р-ну. Це село ще старіше – воно відоме з 1475, це поселення часів Київської Русі. Цікаво. що назву його виводять від прізвища Шибалин. За іншим тлумаченням назва походить від діалектного шибай “зірвиголова», тобто поселення «на вітрах”. Подейкують. що у цій місцині дули такі вітри, що зривали (шибали) голову. Ось так, хто посапуючи, хто слухаючи, минули ми і Бережани, й інші населені пункти і пунктики і раптом… Ну що за подорож без пригод (вибачте за повторення). У моторі забулькало, і він , бідака, загнувся. Так що довелось нам добрих півтора години чекати нового мерседеса, який би мав бажання і силу доперти нас до омріяного пункту призначення. За той час, доки новий транспорт рухався , аби підібрати нашу групу, ми освоїли зайняту на цей час територію, на якій тільки й було що «Дубок» і «Дуб» серед ясенів, грабів та всіляких кущів. Хочу сказати вам, що кава у «Дубку» досить таки й смачна. Нарешті карету-мерседес подали. Ми перевантажили свої валізи, пакети, попрощались із водієм і рушили далі. Разом з нами подорожували хмарки. Вони були неймовірно гарні і загадкові.
Маковій – народна назва дня 14 серпня, коли відзначається церковне свято мучеників Маккавеїв. Це – свято Першого Спаса ( його ще називають Спас на воді, Мокрий Спас). У цей день українці святили воду, мед, осінні квіти, різноманітне зілля, віночки з жита, мак. Моя цьоця складала букет із жоржин, які завжди рясно квітли перед хатою, чорнобривців, айстр, багаторічних гвоздик, барвінку, зілля – м'яти, чебрецю, і кілької головок стиглого маку. Букет перв'язували червоною биндою, а мак зв'язували окремо.Засушені, освячені у церкві квіти і зілля, зберігалися аж до Благовіщення за образами. А на Благовіщення дівчата вплітали їх у коси, – "щоб волосся не випадало". У цей день обрядовою їжею були пісні паляниці на поташі з маком, облиті медовою ситою. Пригадую, як у нашому селі в Тернопільському районі бабця Маринка і цьоця Рома пекли ті паляниці у печі. А потім у макітрі макогоном розтирали мак, змішували мед з водою, кришили в макітру ті паляниці на кавальчики ( це вам не ножем на кубики різати), вимішували дерев'яною лижкою. Боже, яка то була смакота! Ми ніяк не могли дочекатись, коли вже нам дадуть тих паляниць і стояли тут коло бабці із мисками, щоб першим отримати порцію тої смакоти. Мені здається, що таких паляниць, як ті у дитинстві , я більше ніколи не їла. А ще кожен з дітлахів хотів першим облизати макогона, котрим мак розтирали. Бабця гонила мене – "не можна, бо лисого чоловіка мати будеш", а братів – бо самі лисими будуть. Казали до них : "Будеш лисий як макогін". Мама щороку дотепер пече паляниці за старим бабциним рецептом, але в духовці, і так само з медом-маком. Смачні, дуже люблю смакувати їх, але щоразу загадую ті, з печі, трішки підпалені, шорсткі, на дотик, коли гладиш їх долонями ще теплі, навіть гарячі, щойно витягнуті з печі і викинуті на рядно…
Знову і знову слухаю, дивлюсь новини… Так хотілось вірити, що це справді помилка… “Пані та панове! Сталася порівняно приємна помилка. В запалі бою трохи переплутали – думали, що все. Його привезли, як тіло, але лікарі таки відкачали. Пульс був настільки слабкий, що тільки лікарняне обладнання виявило наявність серцебиття. Хвала Богe, побратим Світляк не загинув. Він поранений, в шпиталі, вже прооперований, але у важкому стані. Моліться за одужання Воїна! Цю радісну звістку повідомляють друзі Андрія Дрьоміна”, постили на Фейсбуці.
22 Лис, 2014 |
