Древній Золочів очима тернополян

Відпустка добігла кінця… Завтра – до праці! Це звучить не дуже солодко… Добре що ввечері в суботу мені в голову прийшла думка кудись вирватись бодай на день з Тернополя. Ні, я страшенно люблю своє файне місто. Але 56 вчительських відпускних днів в місті на розпеченому асфальті або у чотирьох стінах міської багатоповерхівки ( бо таки в хаті прохолодніше) – це просто подвиг для такої людини як я. Тож вивчиши пропозиції інтернету, точніше розклади маршруток, які курсують на не дуже далекі відстані (по часу до півтори години), спинила свій вибір на Золочеві.

Колись була там, але із учнями. Ну, можете собі уявити подорож із майже чотирма десятками галасливих підлітків! Це – "туди не йди", "те руками не чіпай", "на гору не лізь", "ой, зірвешся, а я за тебе сидітиму" ( ну, реалії, хто був у нашій шкурі, тому це знайоме). А тут випадає нагода поїхати вдвох із чоловіком, який там ще не був. Автобус "Тернопіль-Золочів" відправлявся об 11.15. Так що зранку ми помаленьку зібрались ( "зібрались" – це голосно сказано, бо багажу у нас не було. лише маленька сумочка з гаманцем, у якому гроші лежать , кілька сливочок, нектаринчик і пляшка води) і посунули на автостанцію. Автобус уже на нас чекав. Пасажирів з десяток, не більше, та й ті по дорозі в селах повиходили. Час пролетів швидко . Вже й Золочів. Приїхали, розім'ялись. Треба ж квиток назад взяти. Стала коло віконечка каси. Стою, стою – нікого. Вже би мав хтось бути в тій касі. Спитала жіночки, де той касир. "А тут давно вже квитків не продають!" – відповіла вона здивовано. Тепер дивуватись прийшла моя черга:"Як це?" Виявилось, що бажаючі їхати, шукають на автостанції потрібний автобус, сідають в нього і чекають, коли він відправиться. Оплата на місці, тобто в автобусі. Отак-то перша дивина у Золочеві. Ну, що ж, тоді – вперед! Розпитали, в якому керунку головна мета нашої подорожі – замок і рушили. Проходячи повз площу, побачили гарну споруду – Вознесенський костел. Тож звернули до нього. Зараз коло нього реставрують дорогу, ба ні, не реставрують, а будують. Бо там навіть згадки про дорогу нема. Хоча… Дороги в Золочеві – це окрема тема.

Роздивившись зі всіх сторін костел, рушили далі. По дорозі до замку, майже біля підніжжя гори (гірки), на якій він розташований – скульптурна композиція і джерело.

Ось і замок. Щоправда, ми не зразу потрапили на його територію, бо йшли по дорозі. Через це опинились з другого боку. Тут були величезні замкові ворота, які виявились закритими. Благо, ми помітили сучасну кнопочку, далеко не з сімнадцятого століття, від сучасного переговорного пристрою. коли подзвонили. нам відповів чоловічий голос (мабуть, охорона). На наше запитання, як потрапити в замок, сказав, що вхід з протилежного боку. Так що довелось нам обходити замок і ввійти як нормальні туристи через браму,через тітоньку з квитками. І тут на наші очі постала краса! Замок, Китайський палац. Можна собі тільки уявити, як по величезному дворі проходились у красивих шатах король, його сімейство, челядь, придворні. Доречі, тут ви зможете зробити візи в Китай.

Загадала бажання і… повернула палець! Давня легенда гласить, що бажання збудеться.

Обіймалася з китайцем ( мармуровим).

Вдихала аромат кам'яних лотосів…

Мріяла…

Дивувалась… Дві з різноманітних цеглин, з яких будували замок.

До обіду були в замку. Сонце пекло нещадно, але ми мужньо подорожували. До автобуса було ще години зо дві, тож саме час побродити містом. Хочу вам сказати, що місто мені сподобалось. Не скажу, що я в нього закохалась, але ще би приїхала. Старе місто, трішки нагадує Львів. Особливо – центр. Навіть схожа на Львівський центр пішохідна зона із висадженими темно – багряними кленами, гарненькими лавочками. Просто дивовижно!

Не думайте, що у Золочеві скрізь так гарненько під ногами.

Дороги тут важко назвати дорогами навіть у центрі – "то-не-яма-то-канава" японською, а по нашому – напрямки. Співчуваю городянам. особливо якщо їм доводиться по ночах блукати.

Але попри це, головне для туриста – що побачити у новому місті. Того й приїхали. Тож ми шукали цікавинки! Чого – чого, а для уважних туристів тут цього добра вистачає. Звісно, в першу чергу, це відомі пам'ятки, такі як замок, старі будинки. Вони тут збереглися, і майже в первозданному вигляді. Ось такий будинок, наприклад, на вулиці Чайковського.

Тут знаходиться виконавчий комітет

Просто гарний будинок

На багатьох будинках у спеціальних нішах фігурки Матері Божої. Напевно, вони охороняють городян. Але те, що в одному з таких будинків знаходиться крамниця, у якій продають алкоголь і тютюн, це вже занадто!