Сьогодні побувала на книжковій ярмарці, що вже третій день триває в Українському домі у Тернополі.  Фестиваль «Джура-фест» у Тернополі уже став традицією. Завдяки йому тернополяни мають унікальну можливість придбати книги за цінами видавництв, познайомитися з авторами книг, збагатитись інтелектуально і духовно, поповнити свої домашні бібліотеки.  На фестивалі до уваги відвідувачів було представлено дуже багато дитячої літератури, краєзнавчої. Це справді свято книги. Це не електрнні книги, а книги, які хочеться взяти до рук, усамітнитися і читати.  А прочитавши, покласти між сторінки улюблену закладинку-витинанку і чекати наступної зустрічі з книгою.

До речі сказати, закладинка виникла дужу-дуже давно. Її вік майже такий самий як і вік книги. Ще в стародавньому Єгипті, Вавилоні, коли писали на пергаменті, з’явились такі собі “закладинки” – шматочки пергаменту, які прикріплялись до звитку у місцях, які треба було відмітити. Що далі, то більше вдосконалювались закладинки. А десь у 15 столітті закладинка знову була винайдена відразу в кількох місцях Європи. Ви, звісно, знаєте, що стародавні книги були рукописними, великими, у шкіряних обкладинках. Зазвичай письменними були монахи, які дуже ретельно берегли книги, вважаючи їх своїми наставниками, вчителями. Закладинками в ті часи слугували шнури, шкіряні трикутники, які закріплювали поміж сторінок. Через століття з’явилось книгодрукування. У європі. як нам відомо , перша друкована книга “Апостол” була надрукована І. Федоровим у Москві у 1563 році, а через 10 років -“Апостол” був надрукований у Львові. Поява друкованої книги дала поштовх фантазії книголюбів. Правилом хорошого тону вважалось подарувати книгу з подарунковою закладинкою- оригінальною, з побажаннями щастя, розшитими різноманітними вишуканими узорами, це могли бути і шнури. прикрашені кистями, і стрічки. А згодом з’явились паперові закладинки. Я пам’ятаю, в дитинстві дуже любила читати, і мегне завждт приваблювали товстезні батькові книги, в яких завжди були невеликі картонні закладинки з хвилястим краєм, кольоровими кутасиками з чудовими тисненими малюночками, на яких було зображено (так щось запам’яталось) оленя, схоже на Бембі. Може, це воно й було.

Закладинки вчили нас робити в школі на уроках трудового навчання з кольорового паперу. А потім, коли я стала старшою, десь взялась мода робити закладинки з використаної проявленої фотоплівки, точніше з шматка плівки, на якій не було негативів… Її складали вдвоє. Між половинками вставляли якісь гарні картинки, а потім кольоровою ниткою муліне прошивали по краях. Кінці нитки зав’язували у кутасик. Виходило досить весело. А ще такі закладинки теж були і практичними, бо не протирались, не замащувались. На останніх світлинах – нашвидкоруч зроблена така маленька закладинка-малятко з використанням сучасних наліпок та стрічки замість нитки. Це так, чернетка. А ідею можна взяти…

Оце згадала і подумала.:”Тепер я витинаю закладинки і ламіную, а тоді слова такого ніхто не знав”.

Отож під враженням фестивалю і спогадів з-під ножиць з’явились мої нові закладинки-витинанки.

[Показати слайдшоу]