Закарпатські замальовки. День другий – “Старе село”

Любі мої, ви уже , напевно, втратили надію почитати мої розповіді про закарпатський вікенд . Але запевняю вас, що краще пізніше, ніж ніколи. Отож, трохи розгребла свої шкільні справи і продовжую розповідати вам про нашу літню коротеньку але дуже насичену подорож захоплюючим чарівним Закарпаттям. Сьогодні я розповім про унікальний музейний комплекс, його називають по – сучасному музей-скансен під відкритим небом "Старе село" у Колочаві. Там ми провели півдня, незважаючи на те, що небесна канцелярія послала на наші голови рясний карпатський дощ, який то лив, як з відра, то вчухав. Але дощ у Карпатах – це супер, особливо влітку. Ніякого дискомфорту – завернулись усі у формені блакитні дощовички і чухають по травичці, по камінчиках згори надолину і знову догори.

Взагалі, Колочава – село десяти музеїв. Так от біля входу у музей "Старе село " нас зустрічає такий собі український Робін Гуд – Микола Шугай – оспіваний чеським письменнником Іваном Ольбрахтом карпатський опришко, про якого знає кожний чеський учень. У музеї-скансені знаходиться сім музеїв.

Колись Іван Ольбрахт написав про Колочаву:"…такое длинное, что не удивительно, если неискушенный путник, шагая по долине мимо хат… птом мимо лугов и огородов, потом опять мимо хат, начинает ипытывать взависимости о своего характера, либо ярость, либо глупую покорность ; ибо и через час, и через два и через три прохожие снова и снова отвечают ему, что он в Колочаве, в Колочаве-Негровце, в Колочаве-Горбе, в Колочаве-Лазах". Справа в тому, що Колочава – довжелезне село. Якщо не помиляюсь, воно тягнеться десь на 12 км (чи на 15). Мало того, колись різні його частини належали різним країнам – Угорщині, Чехії та Радянському Союзу. У музеї зберігаються усі прикордонні стовпи, які колись розділяли село. Уявляєте, пройшовся по селу кілька кілометрів – і вже за кордоном.

Отож, що цікавого можна побачити у "Старому селі"? Цікаве все – і дорослим, і дітлахам. Ну, звичайно, це – єдиний у в Україні музей "Колочавська вузькоколійка". Збереглися раритетні 10 вагонів і паротяг. А у кожному з вагонів унікальні експонати, які розповідають про життя і побут залізничників у різні часи.

А ви знаєте що таке "шустер"? Ні? Ну, звичайно , знаєте – це прізвище відомого телеведучого, журналіста Савіка Шустера. А от тепер я знаю що "шустер" – це "швець" на еврейській мові, а шевці шили взуття. Одним словом, чоботар.

Тут, у "Старому селі" ви зможете познайомитись із побутом шустера, завітавши у його господу. А які класні капці шили тоді! Як сказала моя одна супутниця, балетки – шкіряні, гарнючі!

А на цій дерев'яніх хаті ( ну, хати тут усі дерев'яні – ліс навколо) табличка "Парільня". Це – сауна по-нашому.

На цій хаті -"ЦПШ". Що це таке? Як пожартував наш екскурсовод пан Юрій, той, хто написав таку табличку, певно, пройшов через ВПШ ( хто не знає – Вища партійна школа), ВЦСПС і т. п.. Насправді – це церковно – приходська школа. Що нам найбільше сподобалось, це те, що у гарну пору уроки проводились надворі. Ось так і стоять рядочком парти серед дерев і трав – так би мовити, у гармонії з природою. Краса! Дощик трохи перестав, то ж дехто таки спробував присісти за камінну парту із величезною кам'яною книгою – Біблією. У школі збереглися грифельні дощечки, на яких писали учні, в кутку – різки. якими карали неслухняних учнів. Я не втерпіла і задзвонила дзвоном (він досить великий. щоб назвати його дзвоником).

Якщо ви втомились, то саме час зайти у еврейську "Корчму Вольфа." У цій корчмі за Австрії карали п'яниць, що перехелили зайву чарку у неділю. Туристи, якщо вони забажають. місцеві актори-аматори показують театралізоване дійство. На жаль, ми його не бачили. Але таке дійство можна переглянути тут https://www.youtube.com/watch?v=_qDNdHRZGbs

Взагалі, у Колочаві у 20-х роках минулого століття кожний десятий мешканець був за національністю євреєм. Євреї не лише тримали корчму і торгували, а й були чудовими майстрами – шевцями, кравцями. Тому колочавці зберігають теплі спогади про своїх односельців.

Є у "Старому селі" і "Жандармська управа". Вона знаходиться у будівлі 1927 року. Тут справді у часи чеської влади знаходилась жандармерія.

Багато цікавого можна побачити у хаті бідняка, у кузні, у столярній майстерні. Старовинні речі побуту, вишивані рушники, подушки, одяг – усе це залишає дуже прємні спогади. Щоб описати всі цікавинки "Старого села" треба , напевно, не один день і не одну сторінку. Тому я пропоную переглянути світлини. Звичайно, це дуже мала частина з тих, що я привезла з подорожі. А з кожною пов'язаний спогад. І знову повторю істину – краще самому один раз побачити , ніж сто разів почути. Їдьте в Колочаву! Друзі, про Колочаву це ще не все. Це була перша половина дня. Тож до зустрічі!