Крутиться гончарне колесо, немов колесо машини часу. Сидить гончар за кругом, натискує педаль і підганяє колесо. Так було сто тисяч років тому. Так само відбувається і зараз, у вік комп’ютерів, електромобілів та інших досягнень науково-технічного прогресу. Час іде, а гончарне ремесло – вічне. Як вічна пісня тиха гончарного круга, осяяного сонячними променями у вікні. Якесь умиротворення настає в душі, коли спостерігаєш за роботою Майстра, коли з шматка сірої, такої зовсім непривабливої на вигляд, глини народжується чи то витончений глечик, чи горщик, чи веселий куманець. І так хочеться самій доторкнутись до цього священного дійства, відчути як зволожена глина ніжно пестить долоні. Сьогодні не пощастило. Не пощастило погончарити. Але то все попереду. Пощастило в іншому- ближче познайомитись із Майстром. У бібліотеці №4 для дорослих, що на бульварі Данила Галицького відбулась сьогодні зустріч із тернопільським Майстром гончарної справи Русланом Друком. Справжніх майстрів гончарної справи у наш час не так вже й багато. Саме таким є Руслан Друк. Він глава незвичайної творчої родини. Разом з дружиною Уляною Джигринюк вони виховують трійко прекрасних діток – двох синочків і донечку, долучають їх до прекрасного народного мистецтва. А ще Руслан та Уляна навчають дітей у школі народних ремесел. От і сьогодні п. Руслан повів майстер-клас для тернопільських школярів та студентів. Тим, кому пощастило покрутити гончарний круг. це запам’ятається назавжди, повірте. А ще перший свій гончарний виріб діти понесли додому на згадку. Серед маленьких гончарів – початківців була і маленька третьокласниця Даринка Кривоніс. Треба було бачити її щасливе обличчя. коли вона почула, що теж візьме участь у майстер-класі поза жеребкуванням. Так що і Даринка має перший свій глиняний горшечок, зроблений під дбайливим керівництвом Майстра Руслана. Окрім того, що діти спробували себе у гончарстві, вони ще й дізналися про особливості цього ремесла. Доречі, якщо вам потрібні якшо ви живете в столиці, то тканинні ролети в Києві ви знайдете тут. Коли торкаєшся глини, здається що торкаєшся історії. А коли бачиш, як на гончарному крузі виростають глечики. горнятка, вази, починає розуміти, що глина це матеріал художника, який створює шедеври.
P.S.Я теж додому пішла не з порожніми руками. Тепер я маю макітру від Руслана Друка! Дякую, Руслане!
Більше світлин тут:https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/media_set?set=a.865153496943998.1073741955.100003480661326&type=3&uploaded=49
І як вам стаття?