Синє Лошатко або Майже новорічна казка

Вже зовсім мало залишилось до Нового 2014 року! 29 годин 27 хвилин! І рік Синього Коня настане! Нехай він принесе всім щастя, сповнення мрій і надій!

З наступаючим Новим Роком! Дарую вам казку і цих веселих синіх, зелених, квітчастих, горошкових… коників.

Було це давно-давно: коли ще наша планета була вкрита барвистим квітковим килимом, коли вдень небо було блакитним, а сонце щедро поливало землю своїм золотим променистим дощем, коли вночі над землею розкривалось синє-синє шатро, всіяне золотими зорями і усміхався рогатий срібний місяць. Тоді ще звірі говорили… Серед квітучого лугу стояла чепурненька хатинка, а у ній жило маленьке Лошатко з Мамою. Воно було дуже веселе Лошатко і особливе. Чим особливе? На перший погляд, таке як усі – прудке, грайливе. Але його друзі, і не тільки друзі, помітили, що з ним іноді відбувається щось дивне. Бувало, грається, бігає по галявинці зі всіма, аж раптом спиниться і замріяно на небо синє задивиться своїми величезними блакитними оченятами, на пташок у височині і усміхнеться. І враз колір лошатка починає мінятися – стає таким самим синім як небо. А коли воно розіграється із друзями, то так, що починає вкриватися блакитними квіточками. Між малечею всіляке буває – можуть і посваритися, ненадовго, звісно. Тоді від образи із великих синіх очей лошатка починають котитись сльози, а квіточки змінюються на горошини, такі ж як сльозинки. Не всі приймали лошатко таким як він є, були й такі, що глузували. Лошатко дуже засмучувалось тоді, та вдома нікому нічого не розповідало, лише сідало ввечері коло вікна і сумно дивилось на золотаві зорі у синьому небі. Але Матуся й сама помічала, що із її дитиною щось не те коїться. Тож і вона засмучувалась – боліло серце за кровинку. А одного разу у сні Лошаткова матуся почула Голос, який сказав їй: «Не засмучуйся даремно. Твоя дитина особлива. Вона житиме довго, завжди і щасливо. Прийде такий день, рік, що кожен бажатиме мати у себе синього коника. Твоя дитина – Синій Коник – приноситиме удачу тому, хто прийме його таким як він є». На ранок Мати обняла свого синє Лошатко і розповіла йому про сон. З того дня Лошатко більше не страждало від своєї незвичайності. А ще воно помітило, що у тих, хто знаходяться з ним поряд, покращується настрій, світяться радістю очі, прокидається бажання робити добрі справи. І від усвідомлення того, що воно допомагає оточуючим бути щасливим, лошатко радісно зафиркало, хвицьнуло хвостиком. заквітчаним стрічкою, і побігло на свій квітковий луг, щоб знову і знову дивитись у синє-синє небо. Отак і кожна дитина людська – особлива, і призначення її – дарувати радість всім і тішитись тим, що вона – неповторна, унікальна. 19/12/ 2013