У Великому тлумачному словнику сучасної української мови (упорядник В.Т.Бусел) слово подруга означається як дівчина, дівчинка або жінка, яка дружить з ким-небудь. "Товаришка, приятелька, посестра, посестриця; (життя) друг; дружина, жінка, кохана, наречена; подружка, подруженька, подружина, подружниця" – читаємо у словнику синонімів Караванського.
Іменник друг, а значить і подруга означало старо-слов'янською дрѹгъ (грецьке. φίλος), роійською, українською друг, болгарською друг, словенською drȗg,, у чехів, словаків druh, польскою drug. Спорідненим є литовське draũgas – «супутник, товариш», латиське draugs «друг», старо-пруське draugiwaldūnen «співнащадок», стародавньо-ісландське draugr (поет,чоловік) (за словником М. Фасмера).

А мені дуже подобається "коліжанка" – галицькою говіркою. Це слово я вперше почула в селі ще малою, коли їздила на канікули до бабусі. Там усі говорили "по-сільському". Тоді ще я не дуже розуміла,що то є діалект, говірка, та з чим їх їдять. Що могла знати дитина, що росла на міському асфальті, про життя села, її мешканців, чудернацької (як здавалось тоді) мови? Проте нам з братом було весело від такої смішної мови. Ще б ,здавалось, дідусь, який закінчив колись всього чотири кляси приходської школи, не міг говорити інакше. Перший швець на селі, золоті руки, справді інтелігентна людина, він мав учнів, яких вчив шевської справи. А ми, міські, лагодити взуття не несли у міську майстерню, а везли в село, до дзядзя Миколи, і щоразу з захопленням дивились, як він майстрував, як один за одним вбивав маленькі дерев'яні гвіздочки у підбори наших мештиків, чобітків, або великою кривою шевською голкою із засиленою у неї дратвою (кінським волосом), зашивав наші сандалики і босаки.
Салітирка – тарілка
Видельці – виделка
Лижка – ложка
Путня- відро
Рискаль- лопата
Спіжарка – холодна комірчина (зазвичай використовували замість холодильника)
Колєга – друг
Колєжанка – подруга
Горнєтко – горня, чашка
Банєк – каструля
Миделко – мило
Бараболі – картопля
Бальон – м'яч
Ровер – велосипед
Бамбетль -дерев'яна розкладна лавка, яка в розкладеному вигляді слугувала ліжком, в яке стелили матрас, набитий соломою. 

Матрац, що треба.
Фіра – підвода
Фірман – той, хто керував підводою з кіньми, візник
Барак – буряк (жінки працювали "на бараках" – у полі)
Вогірки – огірки
Пироги – вареники (ну, у бабці вони були справді пирогами – як долоня)
Зупа – суп
Мізерія – буряк з хроном (готували до холодцю)
Телє – теля
Ялівка -молода тільна корова
Пацє- порося
Дзядзьо – дідусь
Бабця – бабуся
Цьоця – тітка
Вуйцьо – дядько
Босаки – босоніжки
Кляса – клас
Квасний – кислий
Церета – клейонка (на стіл)
Верета – покривало
Коц – ковдра
Накривка – кришка
Матерія – тканина
Пацьорки – намисто
Горсет – жилет
Гаці – штани
Здибанка – зустріч
Пательня – сковорідка
Блят – бляшка для випікання, плита (з німецької)
Цяста – тістечка
Мнєсо – м'ясо
Зимно, зимний – холодно, холодний
Файно, файний – гарно, гарний (схоже з англійським словом)
Фальбанка – вузька зібрана смужка тканини для оздоблення швейних виробів ( у російській мові – оборка)
Брижі – оборка у сукнях, блузках
Запаска – фартух
Фалди – складки
Люстерко – дзеркальце
Шлярка – теж саме, що й оборка
Блюзка – блузка
П'єц – піч
Шухля – маленький совок, яким підкидали вугілля у піч (з німецької)
Вугля – вугілля
Бинда – стрічка ( з німецької)
Балія -ванна ( з німецької)
Обцас – каблук ( з німецької)
Льох – холодне підвальне приміщення. де зазвичай бабця зберігала квасні огірки та молоко, картоплю. овочі
Фіранка -занавіска
Ринка – каструля невелика і невисока
Склеп – крамниця
Штрукс – вельвет
Флєшка – пляшка
Френзлі -торочки на хустці
Фест – дуже
Майтки – жіночі, дитячі труси
Райтки – спідні чолвічі штани
Кохля – черпак
Кавалок, кавальчик – шматок
Ябко – яблуко
Варги – губи
Вбраннє – одяг
Нарти – лижі
Єнчий – інший

(записано мною в с. Козівка Тернопільського району Тернопільської області. Розміщено не в алфавітному порядку, – бо як згадала, то й записала)

Так склалось, що на формування української мови мали вплив інші мови. А поскільки Галичина, Поділля довго перебували під Польщею, Австрією, Угорщиною, то й у діалекті так багато слів польського, німецького та іншого походження. Етнографічні дослідження Галицької Руси за 18-19 ст. підтверджують, що після того, як Галичина була включена в склад Польщі в 20 ст. радянські філологи дали назву цій мові як наддністрянська говірка.
До сьогоднiшнього дня в багатьох місцях Тернопільщини, мої земляки користуються у побуті барвистою, самобутньою мовою, яка сягає своїм корінням глибини віків і тисячоліть. Звісно, це здебільшого старші люди. Адже молодь залишає село, їде на навчання і , звичайно, помаленьку забуває галицькі перлини.
Отож, повернусь до слова "колєжанка". По-новому я почула це слово, уже навчаючись в інституті, коли доля звела мене з львів'янкою Лесею, з котрою ми й досі дружимо. Від неї я почула і слово "філажанка". Це слово у мене майже завжди асоціюються зі Львовом і кавою. Якого б слово не було походження, головне, – який зміст ми вкладаємо у нього.
Отож , коли збираються колєжанки за філіжанкою кави, то файно є. А якщо колєжанка живе в іншому кінці міста (або взагалі в єнчому місті), і бачимось ми рідко, а хочеться частіше, то подарую їй ляльку – мотанку "Колєжанку". Най собі з нею балакає і мене споминає. А другу собі лишу…