От ми і дісталися Колодяжного. Погода трішки зіпсувалася:почав накрапати дощик, який перейшов у добрячий дощ. Але настрою він не зіпсував. Благодатна вода, що лилася з сірого неба. вмила квіти, дерева, у яких потопає садиба Косачів. А квітів тут сила-силенна. Навесні зацвітають конвалії. Розповідають, що біля будиночку, в якому жили батьки, висадили 90 конвалій. От і тепер працівники висадили стільки ж, та вони розрослися килимом. І можна собі лише уявити, яким ніжним, п’янким ароматом наповнюється повітря, коли зацвітають ці дивовижні квіти. До слова, конвалія була улюбленою квіткою Лесі. Тут, у Колодяжному, у своєму будиночку, який знаходиться навпроти батьківського, Леся- тринадцятирічна дівчинка- написала свій вірш «Конвалія», який вперше підписала «Леся Українка». У 1884 оці він був надрукований у газеті «Зоря».
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка
в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла.
Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти,
моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..
Коли відвідуєш будиночки, «сірий», у в якому проживали батьки, і «білий»-Лесин, то здається, що час зупинився, що ось зараз з кімнати вийде усміхнена Леся, зазвучить рояль. Тут панує якась особлива аура, яку неможливо передати словами. Це потрібно відчути серцем.
Зліва – сцена у Лесиному будиночку, на якій ставилися вистави.
Родина Косачів поселилася селі Колодяжному біля Ковеля у 1880-х роках. На той час тут було всього півсотні дворів. Дворянське обійстя з трьох будинків, які один за одним збудував батько майбутньої поетеси, Петро Косач, місцеві селяни називали не інакше як палацом.
Косачі дуже любили сій дім у Колодяжному. «Колодяжне — це, власне, вдома, а решта, то це все так собі — між іншим. Для цілої нашої родини ця квартира (м. Київ, вул. Саксаганського, 97) не була нашим «вдома», вона була раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє». «Ні про Київ, ні про Гадяч, ні про хутір я не можу так, як про Колодяжне, сказати, що, мовляв, їду «додому», – писала поетеса.
Востаннє Леся Українка відвідала Колодяжне 1907 р. З цим мальовничим куточком Волині пов’язано чверть століття її короткого, але такого натхненного життя.
Якщо ви буде у Колодяжному. просто необхідно відвідати літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який знаходиться на території садиби. Враження неймовірні від почутого і побаченого. Екскурсію проводить незвичайна жінка, науковий співробітник музею. людина, яка закохана у творчість Лесі, просто живе нею. Тому слухати її – це неймовірна насолода!
Мати лесі Українки – Олена Пчілка
Цією ручкою писала Леся Українка
Лесин одяг
Твори Лесі Українки перекладені багатьма мовами світу
Ви почуєте розповідь про український дух, який панував у родині Косачів, про виховання дітей, побачите речі, які належали родині, серед яких 80 меморіальних речей Ізидори Косач, молодшої сестри Лесі Українки, яка в еміграції врятувала частину сімейного архіву Косачів і Драгоманових, ручку, якою писала Леся, копію першого вірша, переписаного братом Михайлом за 9-річною Лесею у 1880 році, збірники народних пісень, тощо.
Настала пора прощання із Колодяжним. Після відвідин музею знову захотілось відкрити томик поезій і поринути у Лесин світ…
Р.S. Сьогодні – Івана Купала. До слова, у Колодяжному Леся Українка написала книгу «Купала на Волині» — частина фольклорних зібрань поетеси, записаних у Колодяжномуна початку 1890-х років. У ній вона знайомить читачів з найдавнішими архаїчними формами звичаєвого народного свята Івана Купала, корені якого сягають дохристиянського язичницького минулого нашого народу. ( кому цікаво -Українка Леся. Купала на Волині. Упоряд.: В. Комзюк, Н. Пушкар. – Ковель: ТОВ «Ковельська міська друкарня», 2016. – 44 с.)
Попереду – Володимир-Волинський.
Світлини тут: https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/photos?lst=100003480661326%3A100003480661326%3A1530965762&source_ref=pb_friends_tl
Далі буде…
І як вам стаття?