От ми і дісталися Колодяжного. Погода трішки зіпсувалася:почав накрапати дощик, який перейшов у добрячий дощ. Але настрою він не зіпсував. Благодатна вода, що лилася з сірого неба. вмила квіти, дерева, у яких потопає садиба Косачів. А квітів тут сила-силенна. Навесні зацвітають конвалії. Розповідають, що біля будиночку, в якому жили батьки, висадили 90 конвалій. От і тепер працівники висадили стільки ж, та вони розрослися килимом. І можна собі лише уявити, яким ніжним, п’янким ароматом наповнюється повітря, коли зацвітають ці дивовижні квіти. До слова, конвалія була улюбленою квіткою Лесі. Тут, у Колодяжному, у своєму будиночку, який знаходиться навпроти батьківського, Леся- тринадцятирічна дівчинка- написала свій вірш «Конвалія», який вперше підписала «Леся Українка». У 1884 оці він був надрукований у газеті «Зоря».

Росла в гаю конвалія

 Під дубом високим,

 Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

 Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка

в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

 «Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла.

Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти,

моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!..

 

Коли відвідуєш будиночки,  «сірий», у в якому проживали батьки,  і «білий»-Лесин, то здається, що час зупинився, що ось зараз з кімнати вийде усміхнена Леся, зазвучить рояль. Тут панує якась особлива аура, яку неможливо передати словами. Це потрібно відчути серцем.

Зліва – сцена у Лесиному будиночку,  на якій ставилися вистави.

Родина Косачів поселилася селі Колодяжному біля Ковеля у 1880-х роках. На той час тут було всього півсотні дворів. Дворянське обійстя з трьох будинків, які один за одним збудував батько майбутньої поетеси, Петро Косач, місцеві селяни називали не інакше як палацом.

Косачі дуже любили сій дім у Колодяжному. «Колодяжне — це, власне, вдома, а решта, то це все так собі — між іншим. Для цілої нашої родини ця квартира (м. Київ, вул. Саксаганського, 97) не була нашим «вдома», вона була раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє». «Ні про Київ, ні про Гадяч, ні про хутір я не можу так, як про Колодяжне, сказати, що, мовляв, їду «додому», – писала поетеса.

Востаннє Леся Українка відвідала Колодяжне 1907 р. З цим мальовничим куточком Волині пов’язано чверть століття її короткого, але такого натхненного життя.

Якщо ви буде у Колодяжному. просто необхідно відвідати літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який знаходиться на території садиби. Враження неймовірні від почутого і побаченого. Екскурсію проводить незвичайна жінка, науковий співробітник музею. людина, яка закохана у творчість Лесі, просто живе нею. Тому слухати її – це неймовірна насолода!

Мати лесі Українки – Олена Пчілка

Цією ручкою писала Леся Українка

Лесин одяг

 

Твори Лесі Українки перекладені багатьма мовами світу

Ви почуєте розповідь про український дух, який панував у родині Косачів, про виховання дітей, побачите речі, які належали родині, серед яких 80 меморіальних речей Ізидори Косач, молодшої сестри Лесі Українки, яка в еміграції врятувала частину сімейного архіву Косачів і Драгоманових, ручку, якою писала Леся, копію першого вірша, переписаного братом Михайлом за 9-річною Лесею у 1880 році, збірники народних пісень, тощо.

Настала пора прощання із Колодяжним. Після відвідин музею знову захотілось відкрити томик поезій і поринути у Лесин світ…

Р.S.  Сьогодні – Івана Купала. До слова, у Колодяжному Леся Українка написала книгу «Купала на Волині» — частина фольклорних зібрань поетеси, записаних у Колодяжномуна початку 1890-х років. У ній вона знайомить читачів з найдавнішими архаїчними формами звичаєвого народного свята Івана Купала, корені якого сягають дохристиянського язичницького минулого нашого народу. ( кому цікаво -Українка Леся. Купала на Волині. Упоряд.: В. Комзюк, Н. Пушкар. – Ковель: ТОВ «Ковельська міська друкарня», 2016. – 44 с.)

Попереду – Володимир-Волинський.

 Світлини тут: https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/photos?lst=100003480661326%3A100003480661326%3A1530965762&source_ref=pb_friends_tl

Далі буде…