Якщо ви любите мандрувати, то вас неодмінно зацікавить чудовий маршрут по західній Україні. Повірте, у нас є на що подивитись. Сьогодні я розкажу вам трішки про старовинне західноукраїнське місто Кременець. Воно старіше за мій Тернопіль більш як на триста літ. Перша писемна згадка про нього у галицько-Волинському літописі датується 1227 роком. Саме тоді Данило Галицький вщент розгромив військо угорського короля Андраша ІІ.

Назва міста походить від слова «кремінь» – мінералу, якого багато в Кременецьких горах. Форма «Кремінець» – взагалі-то ополячений варіант старої, української назви міста – Крем‘янець. Чому прижився саме такий вріант – не треба пояснювати, думаю.

Із Кременцем пов’язано багато цікавих сторінок з історії українського народу, багато славних імен. Зокрема, тут  у вересні 1809 року народився видатний польський поет Юліуш Словацький. «Якщо ти будеш у моїй країні, де котить Іква хвилі свої сині, де гори пнуться у блакить високу, де дзвонить місто над сріблом потоку» – так зворушливо-захоплено він запрошував своїм поетичним словом кожного до України, до Кременця . Писав польською, але не відрікався від тої землі, де з’явився на світ. Знаючи українську мову, будучи залюбленим у народну пісню, не випадково він започатковує свій літературний шлях саме «Українською думою». Тому Юліуш Словацький промовляє до нас не тільки як геніальний польський поет і драматург, але й як великий наш земляк.

Ймовірно побував у Кременці у вересні 1846 і Тарас Шевченко, повертаючись із Почаєва.

Шлях до Кременця тягся поволі,

Вітер «бабине літо» снував.

Подивитись на радощі й болі

В наші землі Кобзар мандрував.
Він вслухався у лірників жалі,

А у Кременці — в славу тих днів,

Як Богданові хлопці карали

На палаючій Боні панів. ( Олександр Бугай,  м. Тернопіль)

Екскурсію по Кременцю зазвичай розпочинають із Замкової гори або гори Бони, як її ще називають. На  горі височать залишки замку-фортеці.У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. Від неї залишилися самі руїни. На Замковій горі ніби зупинилася історія. До наших днів збереглися: двоярусна надбрамна вежа з аркою, бічні оборонні мури, частково палац і вежа над ним. З того часу фортецю ніхто вже не відбудовує.

От би над Кременцем політати на повітряній кулі. Я думаю це була б незабутня пригода.

До речі, гору називають Бона не випадково, а на честь королеви. Неаполітанська принцеса Бона Сфорца д’Арагона 1518 року стала другою дружиною польського короля  Сигізмунда I. У життя цих двох держав вона привнесла справжній південний колорит. Темпераментна напівіталійка— напівіспанка, яка виховувалася при пишному дворі Лодовіко Сфорца саме в часи розквіту Ренесансу, фактично правила величезними державами, отримавши чимало земель, міст і замків від чоловіка.

Бона мала двох синів і чотирьох дочок, завдяки шлюбам яких бажала владарювати у Європі. Їй вдалося непогано «прилаштувати» дочок. Ізабелла стала королевою Угорщини, Софія — герцогинею Брауншвейг-Вольфенбюттельською, Катерина — королевою Швеції, а Анна Ягеллонка вийшла заміж за князя Семигороддя Стефана Баторія, який і став 1576 року королем Речі Посполитої.

По Кременець можна розповідати довго. Цікаві речі ми почули від нашого постійного екскурсовода Юлії Костюк. Адже ми не перший раз користуємося її послугами. Так було і цього разу, коли ми з дітлахами  5-б і 6-б класів вирушили маршрутом Тернопіль-Кременець-Вишнівець-Збараж. Отож першою зупинкою був Кременець. 

Хто з гори…

А ми – на гору!

!

Юля розповідає нам легенди  Кременця

Будинки-близнята.Житловий будинок датується XVII-XVIII ст. За легендою, первісно в будинку мешкали брати-близнюки. Дійшов до наших днів у перебудованому вигляді.

1538 р. королева Бона фундувала в Кременці дерев’яний парафіяльний костьол Успіня Діви Марії. Це був перший католицький храм міста. 

Зліва від входу в храмі є надзвичайно цікавий пам’ятник Юліушеві Словацькому роботи знаменитого польського скульптора Вацлава Шимановського, виготовлений у Парижі і встановлений тут 1910 р. на відзнаку століття з дня народження поета. У тривожні роки тотального наступу на релігію монумент став своєрідним оберегом, завдяки якому власті не наважилися закрити костьол.

У костелі зберігся старовинний орган на вісім регістрів. 

У костьолі св. Станіслава зберігся і використовується для служби одномануальний орган на 8 регістрів, без педалі. Збереглась табличка, на якій написано: FOSTROMECKI w Wilno 1886. Служби у костелі відбуваються у супроводі органу.

А на цій світлині – Кременецький колегіум. Най вища будівля міста. він має висоту 28 метрів. У минулому це був єзуїтський костел. Храм був збудований за проектом Павла Гіжицького у 1731-1743 роках. Ченці єзуїти насадили ту колись лікарські трави і  вперше в місті відкрили аптеку. де їх продавали.

1773 р., внаслідок розпуску ордену єзуїтів папою римським, монастир припинив існування. Корпуси, про які тут ідеться, перейшли у відання т.зв. Едукаційної комісії, що відала в Речі Посполитій народною освітою, і невдовзі вона відкрила тут першу на Волині світську середню школу. 

Це навчальний заклад вищого типу. В ньому навчалися 10 років, вивчали шість іноземних мов, бібліотека налічувала за різними даними від 35 до 50 тис. екземплярів книг. Серед них було багато першодруків (близько 1500 екземплярів), писаних книг, а також писаних на пергаменті та папірусі. Існує легенда, що австрійський цісар подарував у цю бібліотеку книгу з власної колекції, яка датувалася третім тисячоліттям до Христа і була написана на шкурі крокодила.

Наукова база закладу була грандіозною. Багатими були кабінети нумізматики, фізики, географії. Переказують, що кабінет фізики налічував більше  170 вимірювальних пристроїв. А ще у закладі була  величезна  колекція дорогоцінного каміння. Картинна галерея могла позмагатися з кращими галереями Європи.

В 1807 р. видатний науковець Деонісій Міклер насадив ботанічний сад, у якому був  лікарський город, фруктовий сад, екзотичні рослини, привезені з Китаю, Індії, Північної Америки… Тут  ліцеїсти вдосконалювали свої знання у галузі пізнання природи.

 

Для Шевченка побувати в Кременецькому ліцеї означало більше, ніж піднятися на гору Бону. Він не приховував захоплення цією освітньою інституцією, яка на початку XIX століття не поступалася європейським вищим навчальним закладам. Із повісті Шевченка «Варнак»: «Мир праху твоєму, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение, как нам Христос его любить заповедал!» Про фундаторів і викладачів Кременецького ліцею, зокрема про Тадеуша Чацького, Шевченко міг довідатися від професорів Київського університету імені святого Володимира, який виник на матеріальній базі Кременецького ліцею.

Яскраві згадки про Кременець читаємо у повісті «Варнак». Персонаж твору, «возвращаясь из Почаєва, зашел в Кременец посмотреть на Королеву Бону и на воздвигавшиеся в то время палаты, или кляштор, для Кременецкого лицея.

Саме у приміщеннях колишнього єзуїтського монастиря розміщувалася Волинська духовна академія. Її Шевченко, напевно, відвідав. Бо з пієтетом пише у тій-таки повісті про засновника Кременецького ліцею — попередника семінарії — Тадеуша Чацького. Образ одного з викладачів польського історика Йоахіма Лелевеля виведено у повісті «Художник». Ще в одній повісті — «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», а також у «Щоденнику» згадується українсько-польський поет Тимко Падура, життя якого пов’язане з Кременцем. У місті він міг почути оповідь про мужню Ірву, про Дівочі скелі та записати їх, зробити замальовки. Шкода, що документальних підтверджень цього нема.

Ще одна красиві споруда у Кременці – Миколаївська церква. На початку XVI ст. у центрі міста з’явився дерев’яний парафіяльний костел. У ньому 1606 р. оселилися ченці францисканського ордену.  Не раз, очевидно, перебудована, вона простояла тут кілька століть, аж поки влітку 1802 р. не згоріла. Після пожежі власті виділили парафії трапезну василіанського Богоявленського монастиря.1803 р. Миколаївська церква стала соборною і таким чином перетворилася в головний храм Кременця. Улітку 1832 р. царський уряд передав православній церкві старовинні споруди закритого ним францисканського монастиря і 6 (18) грудня 1832 р. колишній монастирський костьол освятили в Миколаївський собор.

Ось такою була наша перша зупинка . Далі буде… Ми опинимось у Вишнівці. Кажуть, що Тарас Шевченко не міг там не бути! А чому, я розповім при наступній зустрічі.

 

http://dan-eka.blogspot.ru/2014/05/musicinstone.html