12 Тра, 2014 |
Якісь неповних три години – і потяг Тернопіль- Львів вихлюпнув на перон Підзамче натовп пасажирів, серед яких і мене разом із Аллою. Львів зустрів нас сонечком, а не дощем, про який віщували сайти синоптиків. На щастя, їхні прогнози виявились неправдивими. Ура! Парасолька, яку я завбачливо вкинула в сумку, не знадобиться. Сьогодні нам треба потрапити на виставку «Етно-лялька 2014», яка розмістилась у Палаці мистецтв, щоб забрати свої ляльки. Часу було вдосталь, аби в черговий раз насолодитись містом Лева, адже потяг на Тернопіль аж о шістнадцятій тридцять. Так що, Львове, приймай нас у свої теплі кавовво-духмяні обійми! Вже вкотре у Львові, а кожного разу як вперше! Сьогодні ми на пару дружно задирали голови, щоб роздивлятись ліпнину на будівлях. Щоразу, приїжджаючи на Підзамче, не раз ходила вулицею Б. Хмельницького, а не помічала, що на одному з будинків лев’ячу голову обіймають два чудових амурчики!
Статті з тегом:подорожі
Поки ще свіженькі спогади… Хмільник. Палац І. Кісідо
В ніч з суботи на неділю повернулась із славного міста – курорту Хмільник. Вам знайоме це містечко на Поділлі? Чудове! Відвідую його вже впродовж десяти років з невеличкими паузами. Тож бачу, як воно змінюється. У Хмільнику буяє золота осінь, цвітуть чорнобривці, айстри, майори. У центрі міста з’явився новий пам’ятник – Матері.
Фотоконкурс “Настроение моего города” завершився
Розкажу про Тернопіль
Дуже хочу , щоб про наше файне місто Тернопіль дізналися у світі. Тож, випадково натрапивши в інтернеті на сайт "Из зимы в лето" і прочитавши про фотоконкурс "Настроение моего города" вирішила взяти у ньому участь. Статтю написала. Коротеньку, інтригуючу. Ну, не можна ж написати все в одній статті про своє найкраще місто. Запрошую у свою блогохатку, нехай знайомляться з файним містом Тернополем!
Три дні у Львові
Якось аж образливо… Вже середина відпустки, а ще ніде не були… Хоча… Були у Львові під час джазового фестивалю! Як чудово, що Львів – наш сусід! Якась година – і ти вже у місті старого Лева. Ну, година це автівкою. Цього разу ( а саме 12 липня, в п’ятницю) все було інакше – дизелем або матрисою, як кажуть у нас. Телембаєщся три години цим потягом. Хоча і в цьому телембанні завжди шукаєш позитив. Ну, наприклад, спостерігаєш за пасажирами, контролерами, міліціянтами та іншою публікою, яка сидить, стоїть, висить, лежить, штовхається, пробирається у всіх довжелезних кількох вагонах. І все заради чого? Хто як… Хто на дачу, хто заробити, хто в гості (як ми , наприклад). Цілі у всіх різні, шлях – один – залізницею у матрисі. Головне – до Озерної доїхати. Там стає легше – вагони порожніють, і ти до Красного їдеш в напівпорожньому потязі. Лєпота! Щоправда, що ближче до Львова, то порожніх місць меншає, і ти вже не простягнеш ноги на лавці, щоб подрімати перед виходом. Подрімати, бо всі газети, що взяли з собою в дорогу, прочитані, кросворди розгадані, думки передумані. Ну, от і місто Лева нарешті. Зустрічає воно цього разу нас не дуже радісно – дощем. Ну, що ж, дощ, то дощ. Сонцю ж теж треба колись відпочити. Може. завтра, буде воно, сонечко. Принаймні синоптики обіцяли у Львові на 13 липня гарненьку картинку: хмарку із сонечком і крапельками і заманливими цифрочками, які утворюють число 23. На другий день наші надії на гарну погоду знову не виправдались. Львів плакав і 13, і 14 з невеличкими паузами. Таке собі красиве заплакане місто…Дощ до блиску мив львівську бруківку, верхівки соборів, вежу міської ратуші, левів, сажотруса, котрий прилаштувався на драбині, яку примостив собі на розі будинку, що на площі Ринок, і звідти весело поглядав на зграйки мокрих від дощу туристів, – ті зграйкою бігли за симпатичною дівчиною-екскурсоводом. А он біля оперного молодята у весільному вбранні. А що молодятам дощ? Вони – щасливі. Вже ніч опустилась на місто. Дощ не вщухає. А місто – воно прекрасне вночі, таємниче. Дощ, вогні, блискуча вмита дощем бруківка на площі Ринок, звуки органа і скрипки, стукіт коліс Диво-поїзда, брязкіт лицарської зброї у дворі Палацу Потоцьких, відкриті настіж двері музеїв – це Ніч у Львові…
Львів. Асоціації
Дорогі мої, пропоную пограти у гру в «асоціації». Як? Дуже просто. Я називаю вам слова, групу слів, а ви кажете, яке одне слово вам приходить на думку від мого переліку. Отож, почали.
Кава, опера, джаз, танго, панянки, фестиваль, діти, книжковий форум, ведмежата-наречені на весільній машині… Може, досить? Не знаю, як у вас, а у мене це все асоціюється із словом «Львів». Так, саме у Львові найзапашніша кава (люблю у старенькій кав’ярні на Вірменській випити філіжанку кави №4 із шматком смачнючого тістечка «П’яна вишня» або «Спартак», де стоїть стареньке чорне піаніно з табличкою на кришці чотирма мовами «На піаніно нічого не складати»). Тільки у Львові на вулиці танцюють танго всі бажаючі і ходять по Площі Ринок красуні у пишних сукнях з милими усмішками, пропонуючи карамельних півників на паличках та букетики квітів (ціна яких чисто «символічна» – 30 грн., 60 грн. Правда, зовсім дешево? Але ж для коханої людини… Погодьтесь і купіть.) Тільки у Львові такі класні джазові фестивалі, на які приходить все місто, гості із різних міст і країн. Тут у такі дні, а то й у будні можна почути і польську, і англійську, і німецьку. Атож, у Варшаві квиток в оперу не коштує 5 євро. Тож гостинний Львів з радістю приймає у свої обійми і своїх рідних, і закордонних шанувальників опери, оперети, балету.
Розмалюй собі крила або Ще одна подорож у країну дитинства
Галопом по Черкасах. Люди
Як писав видатний арабський письменник і філософ 20-го століття Джебран Халіль Джебран, «спогад – різновид зустрічі».
Отож за кілька днів минає місяць, як ми повернулись із славного міста Черкас, а спогади і досі бентежать. Про місто, про конкурс і ляльок, а головне – про людей Черкащини.
Коли я повернулась, звісно, мене запитували: «А люди які там?» Коротко? Доброзичливі, гостинні, привітні, щирі. Принаймні, інші нам не зустрічалися.
Галопом по Черкасах. Місто
Поїзд до станції імені Т. Шевченка прибув о пів на четверту ранку… До першого рейсу на Черкаси ще три години. Сміла зустріла нас дощем. Нас – це четвірку галичанок, що приїхали на гостини до черкащан,
Читати далі
Неначе справді рай…
Якщо десь є рай на землі, то це на Бережанщині. Недарма це місце колись давно назвали Рай. Село з такою назвою знаходиться у мальовничій місцевості поблизу Бережан. Половину його займає величезний парк, у центрі якого стоїть давній маєток.Кажуть. що колись цю панську садибу з Бережанами з’єднувала липова алея завдовжки два кілометри.
Читати далі