Сонечкова донечка і Сонячний зайчик

Сонечкова донечка і Сонячний Зайчик

Давненько не мотала лялечок. А тут під руками виявились клаптики жовтої бавовняної тканини, і руки якось самі почали мотати. Надворі – літо, сонце припікає. Тож, напевно, не випадково народилась ця парочка – Сонечкова донечка і сонячний зайчик.

Але спочатку – казка "Сонечкова донечка і Сонячний зайчик"

Давно це було… Вже, мабуть, і не пам’ятає ніхто. Була у Сонця єдина донечка- красуня із золотавою кіскою. Дуже татко її любив. А тому виконував майже усі її забаганки. Ні, не думайте, забаганки у Сонечкової донечки були, як би то краще сказати, добрі, веселі і корисні для всіх. Ось, приміром, Сонечкова донечка вимагала від татка, щоб влітку він не шкодував свого тепла, адже малята хочуть купатися у теплій річці і у теплому морі. А ще, щоб він гладив своїм теплим промінням спинки пташок узимку, щоб вони не змерзли на морозі. Навесні – щоб не шкодував тепла, аби розтопити снігову ковдру, під якою усю зиму спали ведмідь і гарненькі ніжні проліски. Отакі ось забаганки.
А одного разу Сонечкова донечка попросила у татка іграшку. Але скажіть, де її було взяти? На небі ж нема іграшкової фабрики! Задумався татко. А в цей час він саме перебував над невеликим ставочком, де відпочивали земні дітки. Татко Сонце щедро поливав малят та їхніх мам своїм сонячним дощем. Аж раптом одне маля весело засміялось. А потім ще дзвінкіше і веселіше – так ніби його хтось залоскотав. Тако Сонце відразу не зрозумів, що сталось. І тут він побачив, що один з його промінчиків потрапив на маленьке дзеркальце, у яке заглядалась молода мама маляти. Відбившись від дзеркальця, промінчик потрапив на ручку дитини, утворивши зображення зайчика. Коли мама повернула дзеркальце, зачувши сміх хлопчика, зайчик весело перестрибнув на його личко, і від цього сміхуну стало ще веселіше. Ось це саме та іграшка, яка потрібна моїй донечці! – вигукнув здивований татко Сонце. – Я подарую своїй донечці і всім земним діткам Сонячних зайчиків!
Ось так з’явились Сонячні Зайчики. Тепер, коли Сонечковій донечці було сумно, вона одягала своє улюблену жовтеньку сукенку, жовтенькі черевички, сплетену з жовтогарячих сонячних промінчиків кофтинку, і починала пускати свої промінчики (звісно, татко навчив її цього мистецтва) і створювати нових і нових Сонячних Зайчиків. А потім брала до рук сонячну сопілочку і починала награвати веселу мелодію. Зайчики , зачувши сонячну музику, бралися у танок. Ось така історія…
© 26.07.2013