Цієї події чекали з нетерпінням V Благодійний шкільний фестиваль все-таки відбувся. Чому «все-таки». Чесно кажучи, з початку вересня були сумніви – проводити чи не проводити.  В країні війна…. справжня війна, а ми співатимемо… Але чим далі йшов ворог вглиб країни, чим тривожнішими ставали новини, тим більше я розуміла, що цей фестиваль потрібний. Нам, кожному маленькому артисту, і головне – тим, хто там, в самому пеклі боронить нас, нашу Україну від цієї клятої рашистської чуми. Воїнам потрібна допомога, підтримка. А що можуть діти? Чим можуть вони допомогти? Відповідь була однозначною – ми маємо співати! Адже зірки організвують концерти у такий скрутний для країни час, щоб зібрати кошти і допомогти захисникам. А маленькі зірки чим гірші? Отож ми сказали фестивалю «Так»!

Я не вважаю себе забобонною, але те, що цього року Фестиваль був призначений на 13 листопада, трохи хвилювало. Вірус здолав кількох учасників напередодні виступу. У студентів(наших співучих випускників) – сесія. Не вдалось із гостем, котрий мав бути для всіх сюрпризом. Здавлося б, дрібниці, але вони накопичувались. Думала, буде провал. Але, слава Богу, свято відбулось. Зала була переповнена (розрахована на 120 місць), вільних місць не було не лише для сидіння (їдальня спорожніла, бо звідти винесли лавки в залу), але й для стояння.

Зазвучали позивні фестивалю. На екрані з'явились світлини з історії  пісенного свята. Було чути  вигуки серед глядачів: «Ой, дивись, там Назар, пам'ятаєш?, «А Оля!», «А вони такі малі!» ( це про перших учасників ).

Ювілейний , П'ятий фестиваль відкривали два родинних дуети- сестри Ліля і Іринка  Расевич та сестри Андріана та Соломія Романюк. Для Іринки це був перший виступ на фестивальниій сцені. Так що за сценою були і сльози.

Взагалі, цьогорічний фестиваль відкрив нові імена . Серед дебютантів Іринка Плисюк  (виконувала пісню «Червона калина»), вокальний дует Ірина Шулик і Володимир Конотопський. Обоє дуже хвилювались. Іра прийшла у 10-й класс нашої школи цього року, а Володимир – студент –першокурсник Технічного колледжу. Глядачі із сльозами на очах слухали у їхньому виконанні пісню «Над землею тумани».

Окремо хочеться сказати про ведучих нашого особливого цього року фестивалю. Ними були Петро Гуня і Оля Масна. Петрів батько – отець Іван Гуня служить військовим капеланом в зоні АТО. Саме через нього ми допомагаємо нашим захисникам. Коли Оля і Петро читали рядки, присвячені загиблим бійцям, багато хто не стримував сліз. Тим, хто загинув, тим, хто відстоює незалежність і єдиність Батьківщини присвячували свої пісні Ліля Расевич («Повертайся живим»), родинний дует (мама і донька) Світлана та Вероніка Гусак («Балада про мальви»), Настя Гичка  («Не плач, мамо»), Христина Калушка («Марія»).

Вперше на фестивальній сцені співали Юля Бобрик («Це мій рідний край») та Софія Попів (виконала пісню «Батьки мої»).

Щоб підтримати наш блог, вам просто потрібно перейти на сайт.

 Особливо тепло зустрічали глядачі найменших виконавців – вокальний ансамбль «Чомучка». Запалили залу п'ятикласниці, виконавши пісню «Не встидайся, то – твоя земля».

Загалом на цьогорічному фестивалі прозвучало 29 пісень. Більшість з них виконані на нашій сцені вперше. 86 талановитих дітей дарували глядачам своє мистецтво. Допоки живе пісня, допоки народ співає, допоки співають діти, допоки живе віра, доти буде жити народ, доти буде Україна.

А у вестибюлі школи протягом дня вирувала благодійна ярмарка, на якій діти продавали свої рукотворні вироби та солодку випічку. тут можна було придбати популярні нині фенічки у кольорах прапору, бантики із жовто-блакитної стрічки, прикраси з бісеру, вишивані закладини для книг, вироби із солоного тіста, іграшки, зшиті, сплетені дитячими руками. А смаколикам позаздрила б, напевно, і Дарія Цвек.

Знайшлося місце на фестивалі і художньому вернісажу. Виставка з понад 80 дитячих малюнків «Я люблю Україну свою» прикрасила школу. Діти малювали свою Україну, без війни, єдину, світлу, сонячну і щасливу.

Під час фестивалю ми зібрали 2754 гривні. Усі кошти будуть використані на купівлю необхідних для наших захисників речі. Разом із дитячими листами, оберегами, які з любов’ю виготовляли дітлахи, ми передамо їх у зону АТО.

Насамкінець хочу щиро подякувати усім, хто долучився до нашого фестивалю.

Далі буде… ( фільм про фестиваль – згодом).

Світлини можна переглянути на Фейсбуці.https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/photos_albums