Ляльки на щастя | Натхнення "очманілих ручок"

Лялька – одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності.

Одягнена лялька супроводжує людину протягом усього життя. У дитинстві – це одна з найулюбленіших забавок, найбажаніший подарунок подарунок. Згодом, у дорослому віці лялька стає для багатьох цікавим, гарним сувеніром, окрасою побуту. Майже у кожної дівчинки була в дитинстві улюблена лялька. Можливо, вона і зараз стоїть на видному місці в квартриі уже в дорослої жінки, яка давно стала сама матір'ю, а то і бабусею. А може, вона десь на горищі у якій-небудь коробці серед всілякого вже непотрібного мотлоху, старих іграшок, лахів, черевиків.

Чим сьогодні бавляться наші дівчатка? З полиць іграшкових крамниць на нас дивляться такі ляльки, що дорослому страшно взяти в руки. Найпопулярнішаою серед малечі вже впродовж довгого часу залишається лялька Барбі, яка народилась в Америці більш як пістоліття тому. У мене ніколи не було ляльки Барбі, її не було в жодної з моїх подруг, і ми нічого про неї не чули. Моє дитинство припало на 60-і роки. Ми гралися «у пупсиками»: у коробках з-під шоколадних цукерок кожна маленька хазяйка з любов’ю облаштовувала маленьку квартирку для своєї лялечки, з шафами із склеєних сірникових коробок, ліжечками із більших упаковок з-під недорогих парфумів. У радянських магазинах можна було за 40 к. купити ванночку для пупсика, пластмасовий столик. Ми моделювали їм одяг з кольорових клаптиків тканини ( о,як ми хизувались одна перед одною, коли в нашій колекції клаптиків з'являлась парча, гіпюр, оксамит. Це означало. що твоя маленька лялечка наймодніша, у неї буде найгарніша спідничка ( оксамитовий кружечок з діркою посередині)! А одного разу тато привіз мені із відрядження з Москви набір пупсів – 3 дівчинки і 3 хлопчики. Радості моїй не було меж.. . Адже ні в кого у дворі тато не їздив у Москву і нікому більше не привезли таких пупсів. Вони були завбільшки з сірникову коробку, гумові, і головне – одягнені 0- дівчатка у платтячка, а хлопчики – в штанці. Адже звичайні пластмасові пупси були незрозуміло якої статі, і ми собі самі призначали: ось цей буде дівчинкою, ось цей – хлопчиком. Усі наші пупси – були дітьми. Це – головне. Вони ходили одне до одного в гості, влаштовували лялькові свята.

Були в мене й великі ляльки. Десь у 4 класі я поїхала на літні канікули в село до бабусі. Там жила мамина сестра. Вона була знаною у селі вишивальницею і кравчинею. Тьотя мала стареньку швейну ніжну машинку "Зінгер" ( може, то тільки основа, до якої вона кріпилась була від тої німецької машинки, зараз вже й не пригадаю, а тоді мені було байдуже, яка вона. Головне – мені дозволяли сідати за неї і шити лялькам одяг). Після канікул я привезла цілий гардероб яскравих одежинок для ляльки ( клаптиків у тьоті-кравчині завжди було для мене вдосталь, адже вона обшивала і родину і односельців. Дочок не мала. лише синів, тож мені перепадала увага, похвала і …клаптики). Захвату подруг не було меж. А я щедро роздавала витвори своєї літньої швейної діяльності, адже з моїх однокласниць на той час ніхто ще не шив на справжній швейній машинці. Збереглась у мене до сьогодні лялька, подарована татом – німецька красуня з вогняно-рудим пишним волоссям Соня. Її теж тато привіз із столиці десь у 1969 році. Вона дуже відрізнялась від наших радянських ляльок. По-перше, вона була не з пластмаси, а з м'якої гуми, очі її з пухнастими віями закривались і відкривались, вона мала виражені жіночі форми ( на той час у нас таких ляльок не виробляли), ну і , звісно, вдягнена була у білосніжні шкарпетки, такі ж білі туфельки, білизну і блакитне нейлонове плаття за коліна. Вигляд у неї був, як би тепер сказали – супер! Плаття, щоправда довгим було недовго. Я вирішила підкоректувати фасон і зробити з дорослої дівчини маленьку дівчинку – подружку. Тож взяла великі ножиці і безжалісно відрізала поділ плаття. За рік ми переїхали в Ніжин, що на Чернігівщині (батько почав там працювати в інституті). У нас на квартирі оселилась землячка з Бережан. Весела, молода дівчина стала студенткою цього інституту. Їй було 17 (мені на той час -8), і звісно, у неї були інші уявлення про дівочу красу. Тож за кілька днів моя Соня стала власницею розмальованих очей, брів і губ. Галя не пошкодувала червоного лаку для нігтів на губи, чорного косметичного олівця для обведення очей і брів. Так моя Соня на все життя залишилась розмальованою. Навіть час не стер цього макіяжу. Сонею згодом гралась моя дочка, ми разом вигадували одяг для ляльки. І якщо багато ляльок – своїх і донеччиних – ми пороздавали, то Соня живе з нами і зараз.

Ну, от, поринула у спогади. Забула, про що хотіла написати. Повертаюсь до Барбі . Моя донечка в свій час теж хотіла мати цю ляльку. Ми купили, звичайно , не найдорожчу, а з тих трохи кращих. І теж вигадували для неї наряди. Дівчатка в дворі виходили кожна із своєю Барбі і, зрештою, грались так само як і ми в свій час. Можливо, я не зовсім погоджуюсь із Юлією Кірцевою, яка пише про цю іграшку http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/strashnaja_taina_kukly_barbi-1.html. Але багато в чому я з нею згідна. Особливо в тому, що потрібно навчити дівчинку побудувати правильні відносини зі «світом Барбі» , так, щоб дівчинка хотіла стати схожою на маму, а не на ляльку Барбі, як це сталося з однією 19- річною одеситкою.

На жаль, неякісні, а часом і небезпечні для здоров'я китайські іграшки, зокрема, ляльки, нікуди не зникнуть, а традиції українського лялькарства помалу відходять у небуття. Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Іграшки творили майстри, які поєднували життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди і ритуали. Ще в 19-ому столітті в приданому дівчини в Україні обов’язково були присутні ляльки-мотанки, що, як давні божества, піклуються про добробут сім’ї. Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Залежно від події робили різні ляльки великі та малі, для шлюбу, до народження дитинки, якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі подружку і порадницю. Лялька -мотанка була оберегом родини, тому кожна мати вважала своїм обов'язком навчити робити ляльку свою дочку. І кожна дівчинка ставилась до виготовлення ляльки дуже відповідально, так само як до вишиття весільного рушника. Робили ляльки -мотанки з того, що було під руками – чи то солома, чи трава, чи сухий качан кукурудзи, чи шишка, кілочок. Для одягу використовували клаптики тканини, вишиття зі старого одягу матусь і бабусь. Тому й така лялька, зроблена своїми руками, оспівана піснями, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – ставала оберегом у родині.

Слава Богу, настав час, що все-таки помаленьку зростає цікавість українців до народної ляльки, зокрема, ляльки -мотанки. Я гадаю. що варто навчитись самому робити такі ляльки, а також залучити до їх творення дітей. Тим більше, що це зовсім нескладно. Це -захоплююче, навіть якесь магічне дійство – творення ляльки-оберегу.

Якось я знову зустрілася із своїми малими друзями із дитбудинку. Прийшла, щоб навчити їх робити ляльки. Хвилювалась. чесно кажучи, тому покликала для підтримки Олесю. Вона з радістю відгукнулась. Коли їхала в маршрутці, цілу доповідь склала про ляльки- мотанки. А коли прийшла до дітей, все виявилось набагато простіше. "Давайте вже робити ляльки". нетерпляче сказали хлопці. "А я не буду",- це мила дівчинка Женя. Так що без зайвих розмов ми перебрались за великий тенісний стіл, я вигорнула з пакета купу клаптиків тканини, ниток. і процес пішов… Боже, я не думала, що це буде так складно. Дітлахи такі нетерплячі, особливо хлопчаки. Я наперед задумала, що робитимемо ляльки на щастя. Вони якось більше схожі на людей. Та й робити їх нескладно – не потрібно намотувати хрест. Лялечка "На щастя" – назва ляльки говорить сама за себе. Робиться і дарується ця лялька з побажанням щастя. Крім того, лялечку можна зробити і для себе і обмінятися нею з подругою, і подарувати.

Як і в будь-якій ляльці – мотанці, ми нічого не пришиваємо, а тільки мотаємо. Особлива ця лялечка тим, що має довжелезну косу,щільну. товсту. Коса завжди символізує жіночу силу, красу і здоров'я. Лялька стоїть, спираючись на косу, а хвіст коси весело стирчить вгору!

Працювали три години! Лялечки вийшли чудові. А Женя ( та . що казала, що не буде робити) пішла останньою. Не всі, звичайно, дотримались головних , якщо можна так сказати. правил створення лялечки на щастя. Жені дуже хотілось, щоб з-під плаття виглядали лялині черевички. і щоб у неї були не коса, а хвостики. Ну, що тут зробиш? Нехай вже – вийшла подружка для Жені. У Насті вийшла мотанка-молодиця. Хлопці постарались теж. Щоправда, один дуже хотів, щоб лялька була чоловіком, але другий його преконав, що лялька Щастя -це вона, а не він. Одним словом, сумно не було, навпаки -дуже весело, позитивно. Настрій у всіх був доброзичливий, позитивний. Саме таким , як має бути при створенні ляльки-оберегу. У великій залі панувала атмосфера доброти." А чи можна подарувати таку ляльку на день народження?" – в кінці запитала Женя. Звичайно, даруйте на щастя, на добро. Треба було бачити очі цих дітей! Чекаю наступної зустрічі. Обіцяла навчити робити хрест.

Ну, а тепер трохи світлин. Це мої ляльки "На щастя".