Мої п'ятикласники не могли дочекатись цієї подорожі за межі рідного міста. Це перша наша велика прогулянка . Маршрут Микулинці – Теребовля. Можна було б і подалі поїхати, наприклад, у Львів, Чернівці, і навіть у Київ. Але гадаю , що якщо ти живеш на Тернопіллі, то просто зобов'язаний знати свій рідний край, його історію, культуру, природні пам'ятки. Тож і ми вирішили почати свої подорожі саме по Тернопільщині. І першим обрали маршрут Тернопіль- Микулинці – Теребовля. Тим більше, що їхати туди зовсім недалеко, а подивитись є на що і дізнатись є про що, нам пощастило на екскурсовода. З Юлією Степанівною ми уже подорожували по рідному місту, тож були раді зустрічі з нею у новій подорожі. Перша зупинка – місто Микулинці. Місто згадано вперше у 1096 році у "Повчанні " Володимира Мономаха (ого, воно старіше за наш рідний Тернопіль – такою була реакція школярів).
Школярі були вражені величним Костелом Святої Трійці у Микулинцях. На Тернопіллі майже нема рівних за величчю. Костел Св. Анни в Микулинцях існував вже наприкінці шістнадцятого сторіччя. Ймовірно, його спорудила тодішня власниця замку Анна Синявська. Але у 1619 році костел був знищений під час турецько-татарського нападу. У 1677 році тут була лише каплиця. а у 1718 році – дерев'яний костел Івана Хрестителя, споруджений із дубових брусів. Новий мурований костел почали зводити у 1761 році на кошти графині Людовіки Потоцької. Архітектором був чоловік її онучки, Август Фридерик Мошинський. Освятили добудований у 1779 році під титулом Святої Трійці. Костел прикрашають дерев'яні скульптури. Поряд з костелом знаходиться старе польське кладовище із прекрасними надгробками, а також поховання останніх власників Микулинецького замку – Реїв.

На пагорбі серед колись пишного саду, неподалік Микулинецького замку височить і нині пишний палац, одна з небагатьох пам'яток збереженої палацової архітектури України – Палац Реїв. Прикро лише, що всередині палацу нічого не залишилось від пишного колись палацового інтер'єру. Цікава історія цього красивого палацу. Його будівництво у 1760 році розпочала вдова великого коронного гетьмана Речі Посполитої Юзефа Потоцького – Людвіга Потоцька. Наприкінці вісімнадцятого століття Потоцькі продали містечко магнатові Петрові Конопці, який перебудував головний корпус палацу на свій смак у стилі пізнього ампіру(до речі, для дітей стало відкриттям, що назва стилю ампір походить від слова "імператор" , від часів Наполеона). А ще саме від прізвища Яна Конопки походить назва села Конопківка, у якому знаходиться відомий курорт "Медобори" з унікальними грязями та сірчаними водами. Тут є чудовий парк, у якому ще до червня місяця росло дерево догори корінням. На жаль, сьогодні ми його вже не побачили, – його спиляли.
Про нього лишилась лише красива легенда, яку нам розповіла Юлія Степанівна.
Легенда
Була у власника палацу неймовірно красива донечка. Покохала вона слугу. Власник розсердився і сказав, що віддасть служці доньку лише тоді, коли той виростить дерево догори корінням. Слуга посадив дерево, і воно насправді виросло догори корінням. Мало цього – воно дожило до наших днів.

Звичайно, дітлахи завжди хочуть пригод. А замки -це саме те місце, де чекають цих пригод, особливо,- коли це руїни замку. Микулинецький замок був заснований на місці дерев'яної фортеці. Він витримав не одну облогу. Найбільшої шкоди завдало замку військо Ібрагіма Шишмана у 1672 році. Облогоа замку тривала 15 діб допоки у Микулинцях не закінчились продовольчі запаси. Не здобувши фортецю ні гарматним вогнем, ні штурмом, турки вдалися до підкопів та підривів мурів. За здачу фортеці ворог обіцяв свободу оборонцям. Та сталося не так. Турки, роздратовані впевненістю оборонців фортеці, вчинили після її здобуття криваву розправу. Майже всіх чоловіків було порубано, а дітей і жінок взято в ясир.
І про Микулинецький замок існує легенда.
Кажуть, що на початку 19 століття в замку оселився привид. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитин, батьки не могли змиритися з ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену. її поховали у білій сукні, а потім люди не раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.

Цікаво, що у замку і зараз є мешканці, а по подвір'ю бігає злий пес. Не подумайте,що це безхатьки. Це законні власники житла. У 20-х роках двадцятого століття замок перейшов у володіння графині Юзефи Рей. Вона дозволила своїй покоївці Анні звести житло на території Микулинецького замку. Служниця не лише прислуговувала графині, але й допомагала їй вести домашнє господарство, бо знала грамоту. Саме тоді, коли Анна виросла і вирішила одружитися, графиня, щоб не розлучатися з улюбленою покоївкою, запропонувала їй жити з чоловіком разом з нею, поки молоде подружжя не збудує власну хату. Та почалась перша світова війна, і чоловік Анни пішов на фронт , з якого не повернувся. Від тифу померла графська донька, а потім і сама графиня. Тоді замок перейшов у власність Анни, оскільки інших спадкоємців у графині не було. От і живе тепер у замку дочка Анни Стефанія. І росте на городі посеред замкового подвір'я бараболя, і бігає злий песик, про існування якого попереджує табличка на воротях.
Тож замок можна оглянути лише обійшовши його навкруг, що ми і зробили. Тут ми зустріли веселих молодих людей (ймовірно студентів) які прогулювались по мурах замку.

Далі буде… Про Теребовлю…