Ну, що ж. відвідали кладовище, а тепер – гайда до міста. Неділя у Львові – це щось неймовірне! Люду – як на ярмарку! Місто прокинулось! Трамваї дзеленчать, машини гудуть, дітлахи щебечуть. туди – сюди сновигають львів’яни, туристи.

Закинувши за драбину по кілька канапок і заливши їх водою, компотом. чаєм, кавою, ми дружною отарою посунули до музею «Арсенал» Бути у Львові і не побачити зброю усіх часів і народів – це просто ганебно.  Найдивовижніше те, що мені здалося, ніби зброя зацікавила дівчат більше ніж хлопці. А. може, мені тільки здалося. Адже екскурсоводом була жінка і вона так захоплююче розповідала про всі ці ножі, рушниці, гармати, нунчаки… Хлопці з розумним виглядом розглядали зброю самі. Як би там не було, а всі залишились задоволеними.

Після невеликої фотосесії біля входу у «Арсенал» і карбування пам'ятних монет ми продовжили екскурсію містом. Не самі! За кілька хвилин звідкись узявся молодий симпатичний юнак – наш екскурсовод. Вадим – людина, закохана у свій рідний древній Львів. Тож він поводив нас такими місцями, якими жоден екскурсовод у плановій екскурсії не водить. Вадим просто випромінював свою любов до Львова і наче хотів передати її нам, заразити нею тернополян. Йому це вдалося! Ми заходили у старі львівські дворики, задирали догори голови і відкривали старезні фрески на стелі арки.

Ми з цікавістю заглядали у «Вікно в історію» ( це ж треба таке вигадати!).

А оглядаючи старі будинки Львова, ми відшукували «левиків», (так ніжно називав левів Вадим) і придивлялись, чи вони сумні, чи посміхаються до нас. А дехто навіть взявся рахувати левиків, які нам зустрічалися.

У аптеці – музеї «Під чорним орлом», що на Площі Ринок, Вадим розповідав нам дивовижні історії. Ніколи раніше я не була у тих кількох кімнатах аптеки, що за стійкою провізора, а тим більше у підземеллі і в кімнаті алхіміка, у внутрішньому дворику, до якого можна пройти дубовими сходами. Он як жили заможні міщани у 16-17 століттях!

Неймовірне враження справила на нас Капли́ця Бо́їмів — пам'ятка сакральної архітектури. Каплиця збудована у 1609-1615   роках  над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів. 

Боїмів також називали Оґруйцовою — від польського слова «ogrójec» (сад). Це пов'язано з тим, що на куполі знаходиться статуя, що зображає Христа в Гетсиманському саду. Тема ця часто зустрічається в живопису, а у скульптурі вона надзвичайно рідкісна, можна сказати, унікальна.

Вадим розповів нам цікаві історії, пов’язані із каплицею Боїмів. Розповідають, працівниця музею якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.

У вівтарній частині каплиці міститься «Таємна вечеря», цікава постаттю Юди, який вже отримав срібняки за зраду Христа і тому з-під його крісла шкірить зелені зуби диявол. Саме через це відтворення диявола тодішній архієпископ не хотів висвятити каплицю.

Апогеєм екскурсії булла Міська Ратуша. Ну, так ніби Говерла. Адже на ратуші ще ніхто з моїх семикласників не був, а на Говерлу ми підемо в 11 класі. Тож сходження на ратушу – репетиція підкорення Говерли! Ура дійшли майже всі. Краса – неймовірна. Старий Львів мов на долоні!