21-22 листопада у Тернопільській ЗОШ №19 вже вчетверте відбулось велике традиційне пісенне свято-Благодійний шкільний фестиваль української пісні «Як у нас на Україні». У рамках фестивалю вперше відбулась виставка дитячих малюнків «Намалюю пісню». Для виставки було відібрано понад сто малюнків. До слова, виявилось, що найпопулярнішою народною піснею у дітей є «Несе Галя воду».
Читати далі
Розбираючи завали на своєму робочому столі, зробила висновок, що моїм ручкам, олівцям….нема куди подітись. А про те, що я не можу знайти їх кожного разу, годі говорити. Тільки не подумайте чого лихого – просто на моєму столі вічний творчий безлад. Тож дуже вчасно прийшла ідея зробити для письмових знарядь моєї творчої праці якусь підставку чищо. Ну, ясне діло, можна було би сходити у крутий офіс-центр і придбати це за кругленьку суму. Але… По-перше, ліньки йти, по-друге, таке ж офісне диво обов'язково буде ще у когось (воно ж не в одному екземплярі випускається), по-третє (банальне) – воно коштує грошей. Отож, я вирішила на всьому цьому зекономити ( не із жадібності – просто така штука буде лише у мене, єдина і неповторна). Ну, а секретом – маленьким власним майстер-класом – поділюсь із вами. Отже, нам потрібно:
Буває, хочеться співати, а нема як . Приміром, зранку, коли нормальні люди ще десятий сон додивляються. Тоді встаю, навшпиньки іду у вітальню ( там у мене всі мої паперові багатства зберігаються у течці), беру ножиці і починаю тихенько «співати» ножицями. У мене є улюблені пісні. З кожною щось важливе пов’язане у житті. От, наприклад, «Два півники, два півники горох молотили» знайома усім з дитинства. ЇЇ мені Артемчик нагадав, заспівавши якось стільки куплетів,що я й не знала таких. А у мене з цією пісенькою дуууже сумний спогад з далекого дитинства. У першому класі вчителька загадала вивчити її напам’ять. Боже, як я ніяк не могла запам’ятати, як ті півники той горох молотили, тих курочок –чубарочок і мале козеня, котре на скрипочці грало (не могла собі просто цього уявити). В результаті у щоденнику з’явилась товста кругленька трійка, омита моїми сльозами .Тоді так першокласників не шкодували – оцінки ставили!
Читати далі
Унікальний музей Ви любите музику? Ну й за питаннячко! Хто ж музики не любить? Питання – яку музику? Музику дощу? Музику піску? То, може , ви ще й на музичних інструментах граєте? А, ще ні! Тоді цей унікальний музей – для вас! Адже після його відвідання ви захочете навчитись грати на якомусь інструменті. Це – стовідсотково! А музику слухатиме щодня! Є на карті Тернопільщини у Козівському районі, здавалось би, нічим особливим не відоме село, яких в Україні багацько. Називається воно дивно – Ішків. Перша згадка про нього датується 1430 роком. А віднедавна у цьому маленькому селі з’явився незвичайний унікальний інтерактивний музей «Камертон». Я дізналась про «Камертон» цілком випадково – у мої руки потрапила його рекламка. Вона мене зацікавила. Тож я поспішила запропонувати дітлахам поїхати туди. Дітей заінтригувало те, що у брошурі їм обіцяли: «кожен охочий зможе зіграти на будь-якому музичному інструменті і стати співучасником імпровізованого концерту, відгадати мелодію». Екскурсія до музею перевершила всі сподівання! На порозі музею нас радо зустріли його творці – подружжя Катола Петро Степанович та Антоніна Іванівна і запросили до своєї музичної господи. Те, що ми побачили , вразило! У кутку зали весело тріскотів вогонь у каміні, на стінах – музичні інструменти. серед яких такі, що ми й не бачили ніколи та й не чули – від найдавніших до сучасних. Та найцікавіше було попереду! Музей же інтерактивний! На нас чекало незабутнє спілкування із світом звуків, музики, легенди та правдиві історії виникнення музичних інструментів. Несподіванкою для всіх було те, що Петро Степанович, розповідаючи про той чи інший інструмент, сам грав майже на кожному з них. А ще діти (та й , зрештою, і ми дорослі) дізнались, що наш український інструмент «кувички» прийшов до на із Греції. У Греції її називають панфлейта. Петро Степанович розповів нам цікаву легенду про виникнення цього інструменту. Впродовж екскурсії панувала доброзичлива, весела атмосфера, цікаве спілкування. А після цього господар дозволив відвідувачам спробувати пограти на експонатах музею. Можете собі уявити, що почалось! Чесно кажучи, мені було страшно. Уявіть собі 25 дітлахів, і кожен хапає все, що бачить, товче по барабанах, дує у трубу, бренькає по струнах! А директор музею у цей час спокійнісінько за всім цим спостерігає, усміхається, показує, як правильно тримати інструмент і т. п. Час пролетів так швидко! Витягти дітей з музею було годі. Довгий час ми залишались під враженням побаченого і почутого.
Знову 50 сходинок догорим. Сьогодні я сподіваюсь, потраплю до історичного музею м. Хмільника.
В ніч з суботи на неділю повернулась із славного міста – курорту Хмільник. Вам знайоме це містечко на Поділлі? Чудове! Відвідую його вже впродовж десяти років з невеличкими паузами. Тож бачу, як воно змінюється. У Хмільнику буяє золота осінь, цвітуть чорнобривці, айстри, майори. У центрі міста з’явився новий пам’ятник – Матері.
Робочий день розпочався за звичним сценарієм. Здавалось, нічого, цікавого, несподіваного не відбудеться. Перескладаємо у черговий раз вміст папок, книжки на полицях, напоїмо водичкою квіти на підвіконнях , так і час збіжить. І раптом до класу влетіла (саме влетіла) Ірина і з порогу :"Ніколи не вгадаєш, що я тобі принесла!" Очі її блищали, на устах – широченна щаслива посмішка.
Давно хотіла зробити собі ляльку-мотанку десятиручку . Таку ляльку наші предки слов'яни дарували молодій жінці, котра недавно вийшла заміж …
26 Лис, 2013 |
