24.09.13
Знову 50 сходинок догори. Сьогодні я потраплю до Хмільницького історичного музею. Щиро на це сподіваюсь. Принаймні, сьогодні він має бути відкритим. На порозі Міського відділу освіти чоловік з цигаркою – перекур. Привіталась і поцікавилась, чи відкритий сьогодні музей. Чоловік глянув у бік башти. «машина диреторає. значить, музей відкритий, А он і директор! З короваєм вас зустрічає», – повідомив, жартуючи. Я не залишилась у боргу: "Ну, а оркестр де?» На порозі музею мене зустрів приємної зовнішності чоловік – директор. «Михайло Васильович», – представився він. Виявилось, Михайло Васильович – в минулому вчитель історії із 25-річним стажем. Завідує музеєм трохи більше двох років. Зайшли до музею. Він розміщений , як я уже згадувала, у приміщенні фортечної башти. Башта – це все, що залишилось від Старої фортеці, на території якої був побудований палац Ксідо.
С
Cам замок (чи то пак фортеця) датується 1534 роком (майже ровесник мого файного міста Тернополя). Подейкують, що за часів орди у башті була турецька мечеть. Хоча ці дані є сумнівними. Навіть туристи іноді запитують, де у Хмільнику мечеть. Сам Михайло Васильович у цьому сумнівається. Факт існування мечеті у башті не доведений. У різні часи у приміщення башти була і православна церква, і ресторан. Тепер – Хмільницький історичний музей. На першому поверсі – зал старої історії Хмільника. У Хмільнику з 1833 по 1839 роки жила і творила відома українська історик, етнограф, педагог і письменниця Пелагея Яківна Литвинова-Бартош.
На другому – радянські часи. мені було цікаво дізнатись. що Хмільник, виявляється, був містом- побратимом нашого Кременця.
А ще неподалік від Хмільника у с. Соломирка (тепер –с. Порик) народився Василь Порик – активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти фашистських окупантів у Північній Франції, член Центрального комітету радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії.
За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у Франції в період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 року лейтенанту Радянської Армії Порику Василю Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Визнаний гідним почесного титулу «Національний герой Франції» (1964 рік). Ім’я героя висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору; на його могилі в місті Енен-Бомон встановлено пам’ятник. В шістдесяті роки французький письменник Андре П’єрар (André Pierrard, 1916–1997) написав про Порика кіноповість «Юнак з трояндою» переклад якої був надрукований у п’ятому числі «Всесвіту» за 1967 рік. Матеріали музею цікаві. Але, на жаль, лише незначна частина доступна відвідувачам. Є багато матеріалів, котрі зберігаються просто у картонних коробках тут, попід стінами по периметру приміщення. Багато експонатів знайдено і принесено самим Михайлом Васильовичем.
Серед них – і старенька радіола, друкарська машинка «Олімпія» (така схожа на «Underwood» – спогад з мого дитинства), старенький патефон і грамплатівки виробництва Апрелєвського заводу грамплатівок та багато інших цікавих раритетів. Є на що подивитись, є про що дізнатись. Михайло Васильович розповів, що є ніби-то проект інвестицій щодо музею. «Але чи буде щось з того – надії мало», – у голосі директора прозвучали нотки сумніву. Музей ніби- то належить району, а приміщення музею – місту… От і спробуй розберись, хто відповідатиме, кому він потрібний… А шкода…У такому гарному курортному місті, де завжди багато туристів, відпочивальників гарно було б мати солідний музей. От якби знайшлися меценати…
І як вам стаття?