Мимоволі згадалась ця гарна стара пісня, коли минулої середи йшли з онуком через рідний парк Топільче. Була чудова післяобідня пора У неймовірно блакитному небі ніби розпластав крила велетенський білий птах ( схожий на лебедя – підмітив Артемко). Але вже  десь за якусь часину почало сутеніти, і небесное шатро зарожевіло.

На напіврозмерзлих ставочках розташувались качки. Тернопільський став ще був вкритий кригою, тож птахи знайшли, де їм перепочити після далекої подорожі. Одні поважно стояли на кризі, інші парами або зграйками плавали по плесу ставочків. І така це була ідилія! "Качечка летіла, хвостиком вертіла…" – це знову з дитинства, так гралися з маленьким онучком, він вертів пухкенькими ручками (ніби качечка хвостиком) і весело сміявся.

Качка, качечка, кача, качур – як тільки не говорять українці про цю пташину. У найдавніших українських веснянках вона виступає заступником молоді, а з водіння «Селезня» починалися традиційні весняні дівочі ігрища (детальніше – у книзі Л. Мусіхіної «Звірослов»). Маленька непримітна пташка знайшла досить широке відображення у свідомості нашого народу.

З дитинства нам відома казка «Кривенька качечка», у якій дівчина сирота обертається на качку. У качці або качиному яйці ховається Кощіїва смерть або сила. У багатьох народних сирітських весільних піснях наречений або наречена звертаються до качки (утінки), щоб та передала запрошення  батькам на весілля сина чи дочки. А ще качур, або селезень, що відзначається красивим барвистим оперенням, символізує парубка, іноді уособлює батька:

«Ой ходила та Маруся

По крутій горі.

Побачила селезня

на тихій воді.

«Пливи, пливи , селезню,

Тихо по воді,

прибудь, прибудь, мій батеньку,

Тепера к міні».

«Ой рад би я. дитя моє,

Прибути к тобі:

Насипали сирої землі

На груди мої.

Насипали сирої землі

На груди мені;

Склепилися карі очі

Й вустонька мої.

Склепилися карі очі

Й вустоньки мої,-

Не дам тобі порадоньки.

Бідній сироті.

А ось так співається ще в одній старовинні сирітській пісні:

«Ой попливи , вутко,

Проти води прудко

та накажи матусеньці,

Що я умру хутко!»

Вутоньки немає,

Матінки не буде,

Десь за мене , молодую, навіки забуде!»

Звісно, про качку і селезня співалося і у жартівливих піснях :

«Ой ходила дівчина бережком,

Заганяла селезня батіжком:

«Іди, іди, селезню, додому.

Продам тебе дідові рудому!»

До слова, ця пісня була однією з улюблених пісень Тараса Шевченка. А ще серед Шевченкових записів народних пісень є  «Гиля, гиля, селезню»:

Гиля, гиля, селезню,

Гиля, гиля, білокрилий.

Ох, мій милий, чорнобривий.

Прибудь з ради аж до хати,

 Щоб не чули отець. мати,

Селезню, селезню.

Ой, на тому селезню

Жупан куций.

І сам селезень чорновусий.

Гиля, гиля, селезню білокрилий,

Ох, мій милий, чорнобривий».

Ця пісня була записана поетом в альбомі 1846-1850 року у Почаєві Кременецького району Тернопільської області.