Про цю подорож до славного міста Лева мала написати ще в травні. Саме тоді в останню неділю травня мої семикласники вирушили тоді в свою чергову подорож. Але все склалось не так як бажалось. Тож сьогодні мені захотілось знову подумки повернутись до міста, яке я дуже люблю. Сподіваюсь, що незабаром буду там не лише подумки. Отож, 24 травня 2015 року, неділя. Комфортабельний автобус мчить нас до Львова. Зранку погода чудова, а якщо вірити інтернету, то й день обіцяє бути гарним. Півтори годин пролітає швидко, і ми заїжджаємо на околиці Львова. Ранок. Місто ще дрімає, лише чути дзенькіт трамваїв, під колесами – бруківка. Це таке класне відчуття, коли ти їдеш по бруківці. Принаймні, мені дуже подобається. Якщо заплющити очі, то ніби ти на возі по грунтовій польовій дорозі на празник у сусіднє село їдеш. Той, хто так не їздив, той не знає. А у Тернополі лише шматочок вулиці є з бруківки ( через дамбу на масив «Дружба»). Перша наша зупинка – історико- архітектурний заповідник Личаківське кладовище. Скільки разів була у Львові, а тут ще не була. Хоча, здається, років зо 25 тому. А, може, це déjà vu? Тут нас зустріла чудовий екскурсовод, яка й показала нам найцікавіші місця цього заповідника – місця, де спочивають найвидатніші українці.

 Біля могили Соломії Крушельницької

Тут похований великий Каменяр – Іван Франко. Зовсім поряд – скромна могила його дружини Ольги Франко. Вона була єдиною і на все життя дружиною великого письменника. Хоча розповідають, що «не серцем її вибирав і одружився з нею не з любові». Але про це іншим разом. Саме їй він присвятив свою поему.

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій — щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив — відвернулися.

Відвернулися та й цураються, З труду мойого посміхаються,

В порох топчуть те, що мені святе, —

А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,

Друга давнього з серця вигнати.

Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,

Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного

Шляху темного і безлюдного

Вгледіть — світиться десь оконечко!..

Так у горі нам — щире словечко.

То ж за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Іван ФРАНКО

Написано 27 січня 1887 р., досі не друковано.

На Личаківському кладовищі похований український громадський діяч, історик. письменник Володимир Барвінський, який народився у с.Шляхтинці Тернопільського району у сім’ї священника. Тут, на Личаківському , знайшла свій останній спочинок і велика наша землячка Соломія Крушельницька. Народилась у невеликому мальовничому с. Біла Тернопільського району, а стала відомою на весь світ оперною співачкою. Личаківське кладовище – це не лише цвинтар, а справжній музей мистецтва та краси, місце, де час зупинився, де історія кожної окремо взятої особистості різних епох та національностей, яка знайшла тут свій останній спочинок, тісно переплелась в єдине ціле. Тут поховані композитор Станіслав Людкевич, поет Маркіян Шашкевич, композитори і поети Володимир Івасюк і Ігор Білозір. На Личаківському кладовищі сьогодні ховають тих, хто загинув за Україну у наш час.