Вікенд у столиці. Замальовка перша. Київ і кияни

Люди
Дев'ята година ранку. Ми тільки що зійшли з потяга. Ура, ми в столиці! Попереду цілий день волі, до 17.00. О 17.00 ми маємо бути в Державному музеї іграшки. Так що часу… Культурна програма досить велика- відвідати якнайбільше цікавих місць, погуляти містом і встигнути на відкриття виставки народної традиційної ляльки. Добре, що літо; добре, що день довгий; добре, що є метро; добре, що погода гарна. Але… Не дуже тішить , що вже зранку на термометрі під тридцять, жоден листочок не ворушиться – вітерця, бодай слабенького, нема і не передбачається. Людей на вулицях мало. Мабуть, повтікали від нашестя болільників, що приїжджали на Євро-2012. Це тішить, бо майже як у рідній провінції. Не все – мови української майже не чуємо. Присіли на Хрещатику відпочити. Підходить молодик з рюкзаком і каріматом:"Подайте бедному страннику". Ти ж у столиці України, на Хрещатику, то чого російською? Та я… я з Одеси. Цирк на дроті. На тобі гривака.
Далі треба спитати, як до Печерської лаври проїхати. Вулиці порожні – ні душі. Куди вони всі поділись? А ні… Он -де якась Пані з песиком на лавці коло будинку. Підходимо. Язик же не лише до Києва доведе, а й по Києву також. Ризикнути українською? Ризикуємо. І.. о , диво! Пані з песиком відповідає нам нашою рідною, українською. (та ще й з трохи підозрілим галицьким акцентом). Ми щиро подякували і попростували через дорогу (головне – по переходу, нас Пані з песиком про це попередила – переживає). Стоїмо , чекаємо 38 автобуса. Аж дивимось – наша Пані вже перейшла дорогу і простує до нас. Згадала, мабуть, щось. Точно, сказала, як краще добиратись. А потім питає, звідки ми. Кажемо, що з Тернополя." А я – зі Львова, тільки дуже давно живу у Києві," – повідомила Пані з песиком. Сусіди, земляки! От пощастило! Приємно!
Через кілька годин безперервної біганини по культурних місцях столиці, ми зголодніли. На наше щастя нам на Хрещатиу трапилось кафе "Здоровенькі були!" І так було приємно, що зустріли нас тут по-українськи. Тут розмовляє персонал лише українською, молоді симпатичні. усміхнені хлопці і дівчата з обслуговуючого персоналу у вишиванках. І страви смачні, і апетит відмінний.

А взагалі люди у столиці привітні. Дарма , що не всі розмовляють українською. Це діло наживне. Дарма, що не знають, де знаходиться Державний музей іграшки. А вийдіть на Хрещатик, і ви побачите, як гарно вони відпочивають – і молоді , і маленькі, і літні, і закохані, і ті, хто не знайшов ще свою половинку… Вони співають, танцюють, жонглюють, перетворюються на вуличні скульптури, наносять на тіло тимчасове тату, бо їм хочеться постійно оновлюватись. Вони ходять босими у київських фонтанах, цілуються на очах у всіх. Кияни, киянки, як ви мені подобаєтесь!

Напевно у дівчат зламалась пральна машина, що вони залізли у фонтан. Ремонт пральних машин у Києві ви можете знайти тут.

Маленька киянка Саша

Киянки

Вулиці і будинки

Київ – місто з історією. Мандруючи однією з вулиць, вихоплювала з-поміж сучасних будівель із скла і бетону старі будинки. Звичайно, ці не є визначними пам'ятками архітектури. Але вони кольорові, і це -весело! А на одному з них я побачила навіть символ соціалізму – серп і молот.