Серце, серденько. сердечко.. | Натхнення "очманілих ручок"

За кілька днів настане день усіх закоханих –День святого Валентина. Свято, звісно, не наше, не українське. Та, зрештою, воно не одне таке із інших країв і звичаїв прийшло. Справа кожного особиста – святкувати чи не святкувати, визнавати чи не визнавати. Молоді (та й не тільки їй) подобається, то ж нехай радіють, любляться, закохуються на здоров’я, дарують валентинки, приємні сюрпризи ( і не тільки у день Валентина). А я не про свято, сьогодні я про СЕРЦЕ! Адже воно має прямий стосунок до Дня закоханих. Я говоритиму сьогодні про серце в українській етнокультурі. Воно здавна символізує життя. І це зрозуміло: коли перестає битися серце, життя закінчується. Серце символізує почуття взагалі, бо коли ми гніваємося, любимо, радіємо, лякаємося, то відчуваємо, як воно б’ється, мов пташка, вискакує з грудей, завмирає, тремтить, співає, болить…

Про це співалося у народних весільних піснях, у піснях про кохання. У піснях закохані вживали звертання «серденько», «серце».

Якби мені не тиночки

Якби мені не тиночки

Та й не перелази,

Ходив би я до дівчини

По чотири рази.

Якби мені не тиночки

Та й не перетинки,

Ходив би я до дівчини

Та й що вечоринки.

Галю, серце, рибко моя.

Що мені казати.

Хотів би я тебе одну

Цілий вік кохати.

Взяв би я бандуру

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,

Через ту дівчину

Бандуристом став.

А все через очі,

Коли б я їх мав.

За ті карі очі.

Душу я б віддав.

Марусино, серце,

Пожаліій мене:

Візьми моє серце,

Дай мені своє.

Де Крим за горами,

Де сонечко сяє.

Там моя голубка

З Жалю завмирає.

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,

Через ту дівчину

Бандуристом став.

Ой коли б той вечір

Ой коли б той вечір

Та й повечоріло,

То б моє серденько

Та й повеселіло!

Ой коли б той вечір

Та й сонечко зайшло,

То б моє серденько

Та й до мене прийшло!..

Козак од’їжджає, дівчинонька плаче …

«Дівчинонько мила,

Що ж будеш ти їсти

На Вкраїні далекій?»

«Сухарі з водою,

Аби, серце, із тобою

На Вкраїні далекій!»

«Дівчинонько мила,

Де ж ти будеш спати

На Вкраїні далекій?»

«В степу, серце із тобою

На Вкраїні далекій!…»

Дощик, дощик

Дощик,дощик капає дрібненько?

Я ж думала, я ж думала,

Запорожець. ненько…

Дощик,дощик Аж із стріхи капотить,-

Розсердився мій миленький,

Аж ногами тупотить.

Розсердився, розгнівався

Мій милий на мене,

А як гляне, серце в’яне

І в нього, і в мене.

Терен, мати, коло хати

Терен, мати, коло хати,

В нього цвіт біленький…

А хто любить очі карі,

А я – голубенькі.

А я люблю голубії,

Я на них дивлюся…

Брешіть, брешіть. воріженьки,

Я вас не боюся!

Брешіть, брешіть, воріженьки,

Добрешетесь лиха,

Бо нас двоє, серце моє,

Кохаймося стиха!..

Ох і повій, повій, буйний вітре

«Ох і повій, повій, буйний вітре,

Та з глибокого яру;

Ох прибудь, прибудь та ти, мій миленький,

Та з далекого краю.»

«Ох і рад би я повівати,

Так глибокі яри;

Ох і рад би я, серце, к тобі прибувати,

Так далекії краї».

Ох рад би я повівати,

Так лютії морозоньки;

Ох рад би я, серце, к тобі прибувати.

Так лютії воріженьки»…

Жалі мої, жалі

Жалі мої, жалі, великі і малі,

Як майова роса по зеленій траві.

Як вітер повіє, то росоньку звіє,

А моє серденько в тяжкій тузі мліє.

Ой моє серденько з каменя твердого,

Розпукається ми з жалю великого.

Червона калино, не стій над водою,

Молода дівчино, жаль ми за тобою.

Поставлю ти хату з твердого дерева,-

Ой буду я в тебе кожного вечора.

Поставлю ти сіни з сухої дубини,-

Ой буду я в тебе кожної днини.

А у відомій пісні «Ой хмелю ж мій хмелю» співається :

«Ой сину ж мій сину, Т

и моя дитино,

Не женися на тій удовиці,

Бо щастя не буде!

Бо вдовине серце

Як осіннє сонце –

Воно світить. та не гріє,

Все холодом віє.

А дівоче серце

Як весняне сонце-

Ой хоч воно та й хмарнесеньке,

А все теплесеньке!»

Серце – символ доброти, милосердя. Недарма про добру, чуйну людину кажуть «сердечна людина», а про людину без почуттів говорять, що у неї «кам’яне серце». Наш талановитий народ складав прислів'я , приказки про серце. Ось лише кілька.

«Не той сильний, що камінь верне, а той, щов собі серце держить».

«Від серця до Бога – навпростець дорога».

« Від серця до неба шляху не треба».

«Не дай серцю волю – заведе в неволю»

. «Що з серця виходить, то до серця доходить».

Не оминули увагою серденько і вишивальниці. Дівчата вишивали його на весільних сукнях, мріючи, щоб подружнє життя було щасливим. У центрі сердець розташовували трикутні фігури – шеврони. Звернені вниз, вони означали жіночу або матеріальну сутність, а вершиною верх – чоловічу, духовну. Серед 316 узорів вишивки Покуття, зібраних Іриною Свйонтек за 40 років (1970-2010) є узор СЕРЦЕ, яким вишивали уставки сорочок технікою хрестик у селах Гринівці та Колінці Тлумацького району.

3928057_b2e6caef-копия Вишите серце у церковній атрибутиці – символ любові до Бога

Ну а наостанок про своє – про витинанку, про витинанкове серце. Оце встала раненько та й на витинала. Такі собі валентинки в українському стилі. Все, що потрібно-бажання, зробити коханій людині приємне. Ну і , звісно, якісний папір, гостренькі ножиці, трішки фантазії і гарний настрій. Спробуйте і ви – у вас усе вийде. З прийдешнім! Любітеся, кохайтеся, радійте і даруйте рідним серця!

1-копия