Давно це було… Ще тоді, коли Всесвіт був кольоровим. Планети мали назви свої від назв кольорів веселки. Але серед них на зоряному небі особливо виділялася одна. Чим, спитаєте? Була вона незвичайного насиченого помаранчевого кольору. І тому називалась Помаранчевою. Усе там було помаранчевого кольору: земля, на якій росли помаранчеві дерева і квіти, у річках текла не вода. а запашний помаранчевий сік. У річках водилась риба помаранчевих відтінків і плюскались качечки. пір’ячко яких теж було помаранчевого кольору. У помаранчевому небі співали помаранчеві пташки, у помаранчевих лісах жили помаранчеві звірі. Ви уявляєте собі помаранчевих вовків і зайців, ворон і дятлів? Ні? Але вони насправді були помаранчеві. Навіть повітря буле насичене помаранчевими пахощами. Правили Помаранчевою планетою король Помаранч і королева Помаранча. Жили жителі Помаранчевої планети весело і щасливо. А як же інакше, коли від цієї помаранчі навколо настрій піднімався. Адже і основною їжею у планетян були помаранчі і мандарини – прямо тобі дільче віта!
Усе було б добре, якби не одне… Точніше, одна… Одна маленька дівчинка – принцеса Мандаринка, – донечка Короля і Королеви. Красунечка була! Але…Вередлива і вперта, просто жах! Усе їй не так: набридло, бачте, їй жити таким помаранчевим життям! Захотілось різнобарв’я, кольорового життя. Ну, що ти поробиш із цією вередулею! Сидить собі на помаранчах і вередує! А ви б не вередували? Це ж напевно, сум та й годі, коли навколо все одного кольору, навіть якщо такого веселого, помаранчевого… Добре, що не сірого…