Мавка або нявка  за народними віруваннями має кілька значень. Перше з них  – це дитя жіночої статі, що вмерло нехрещеним і перетворилося на русалку, це – водяна німфа. Великий український байкар, поет Є Гребінка писав : «Ущухнуло море, і хвилі вляглися; пустують по піні мавки». У народних повір’ях мавок ще називають лоскітницями або лоскотухами. Лоскотухи – це казкові лісові істоти в образі голої гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям. Мавки гойдаються на віттях дерев. розчісують свої знанні кос, веселяться, водять танки, заманюють молодих хлопців своєю вродою та чарами. Ці лісові красуні особливо небезпечні у ніч Зелених свят. Відворотним зіллям прои мавок-русалок є полин. Недарма у народі казали:"Мавко, мавко, на тобі полин і мене покинь!" Мавки, русалки були серед улюблених образів письменників, поетів. Згадайте "Лісову пісню" нашої Лесі Українки.  Або у І. Франка : "Мавки із зеленими косами гойдаються на березових гілках", чи у Л. Глібова:

 "А серед ночі, в тихий час

Тут мавочки гуляють у таночку".

У дохристиянських віруваннях русалка – це водяне божество в образі прекрасної дівчини з довгим розпущеним волоссям і риб’ячим хвостом. За поширеними уявленнями українців, ці водяні красуні живуть на дні річки у чудових кришталевих палацах. Вночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, розчісують свої коси і танцюють. За давніми повір’ями русалками ставали й втонулі нехрещені діти, а подекуди вважають, що русалками стають втонулі дівчата, або люди, які померли на Русальному тижні. Русалки можуть являтися людям у різному вигляді: голі, прикриваючись своїми косами, у вінках з осоки, в плахті, сорочці, в червоному намисті. У народній уяві русалки люблять танцювати а також прясти, тому люблять полотно і просять у людей сорочки або намітки.

Русалками ставали  за народним уявленнями ще жінки і діти, які померли неприродною смертю, передусім самогубці.

Я згадувала про Русалчин тиждень. Його ще називають  Навський, Мерлецький (аж моторошно!), Мавський, або русальні розигри. Це старовинне дохристиянське свято мерців (мавка, навка, нявка, русалка походить від навь – мрець,зла істота), що припадає на сухий четвер перед трійцею, тобто сьомим четвергом після Великодня, він є поминальним. Саме на цей тиждень русалки полюють на дівчат та парубків, залоскочують на смерть або заманюють у підводне царство. Тому, аби не потрапити до рук русалок, потрібно мати із собою полин або любисток.

Джерело: Віталій Жайворонок. Знаки української етнокультури

А ще цікавий матеріал є тут, дуже цікавий

http://ruthenia.info/txt/fedorivm/rusalka/index.html

Трохи русалкової поезії.  Це мої улюблені.

Тарас Шевченко.

Русалка

уривок

Вийшла мати погуляти,
Не спиться в палатах.
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала,
І згадала, як купала
І як примовляла.
Та й байдуже. Пішла собі
У палати спати.
Та не дійшла,— довелося
В Дніпрі ночувати.
І незчулась, як зуспіли
Дніпрові дівчата —
Та до неї, ухопили,
Та й ну з нею гратись,
Радісінькі, що піймали,
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали…
Та й зареготались.
Одна тільки русалонька
Не зареготалась. 

 

Левко Боровиковський

Пісня русалок

Ми  не  бажаємо  срібла  ні  злата;  
Танці  та  пісні  —  наша  охота;  
Нащо  нам  срібло?  —  хвилі  біліші;  

Нащо  нам  злото?  —  піски  жовтіші.  
Як  рибки  —  в  хвилях  весело  граєм;  
Як  пташки  —  в  лісі  пісні  співаєм;  
На  дні  дніпровськім  наші  світлиці;  
Там-то  русалки,  наші  сестриці.  
Ліжка  в  світлицях  шовком  покриті  —  
Та  ні  з  ким  ліжка  нам  розділити…  
Прийди,  козаче,  ясної  ночі,  
Дай  цілувати  карії  очі!..  
На  білім  світі  серце  заб'ється  —  
Язик  ворожий  з  серця  сміється;  
А  ми,  русалки,  зради  не  знаєм,  
Вас,  молоденьких,  щиро  кохаєм.  
1832 рік

 

Леся Українка

Русалка

Уривок із поеми

У місячну нічку,

Походив там коло хати,

Потім в гай над річку.

Пішов, ходить бережечком

Та думку гадає,

Все дивиться на річеньку,

Очей не спускає.

В той час вийшла русалонька

Трохи погуляти,

Потім сіла коло річки

Косоньку чесати;

Побачила козаченька,

Неначе зраділа,

Усміхнулась, – лиш на личку

Щось дуже збіліла.

Ходить смутний козаченько

Та думку гадає,

А русалка чеше коси

Та пісню співає:

«Любий козаче, чого ти ходиш

Смутний по темному гаю?

Слухай, козаче, пісню русалки, –

Тож я для тебе співаю!

Ой чи забув ти, серце-козаче,

Пісню, що мила співала?

Ой чи забув ти тую дівчину,

Що тебе вірно кохала?

Коли забув ти, – чого ж ти ходиш,

Дивишся пильно у воду?

Наче шукаєш у тій водиці

Згублену милую вроду!

Ох не забув ти, серце-козаче,

Пісні, що мила співала!

Ой не забув же тої дівчини,

Котра так щиро кохала!..

Як не забув ти, – ходи до мене!

Я твоя першая мила!

Зраду забуду, любити буду

Тебе, як перше любила!

Я вже не тая, що була перше

(Лиш не забула кохати!), –

Я вже русалка – і під водою

Маю осяйні палати.

В мене палати кращі од царських,

Із дорогого кришталю,

В мене віночок з чистого злота,

З перлів дрібних та коралю:

Все те для тебе дам я, козаче,

Тії палати й віночок,

Всіх зберу подруг, будем для тебе

Легкий водити таночок.

Любий козаче, йди ж ти до мене!

Я твоя першая мила,

Зраду забуду, любити буду

Тебе, як перше любила!»

Козак слуха тую пісню,

Слуха, умліває, –

А русалонька до нього

Руки простягає.

Біжить милий до русалки,

Та й не добігає,

Бо із річки – русалочок

Юрба випливає;

Обступили козаченька,

В гаю залунало, –

Наче крик, неначе регіт, –

Далі тихо стало…

Тихо, тихо з неба світить

Промінь місяченька,

Сидить тая русалонька

Біля козаченька.

Похолонув козаченько,

Не чує, не баче,

Як над ним його кохана

Вбивається, плаче:

«Чи се ж тії карі очі,

Що я цілувала,

Чи се ж теє біле личко,

Що я милувала?

Ой чи се ж той козаченько,

Що я виглядала?

Вже ж не гляне він на мене, –

Дарма виглядати!

Вже ж моєму миленькому

Світу не видати!

Не озветься до своєї

Любої дівчини –

Він німий лежить, холодний

З моєї причини.

Ой забула б я, мій милий,

І горе, і зраду,

Лиш устав би ти до мене,

Дав мені пораду!

Нещаслива годинонько,

Що ж я наробила?

Ой нащо ж я свою долю

Та й занапастила!»

І знов тихо, з неба світить

Промінь місяченька.

Ломить руки русалонька

Біля козаченька.

Волинь, с. Колодяжне. 1885 p., 6 грудня

 

 Блог – то рукодільний. Пора і за майстер-клас. Сьогодні пропоную русалок-мавок. Перша із зеленим волоссям – мотанка –княгиня ( згортаємо із лляної або конопляної тканини три валики один для голівки, другий для грудей, третій – найдовший стовпчик- для тулуба). А от друга лялька – з мішковини, не просто з мішковини, а з ниток, на які я розпотрошила шматок мішковини. Знадобляться ще шерстяні нитки для волосся, або лляні, бавовняний ірис для примотування спіднички із мішковини та для примотування листочків у коси. Сподіваюсь, із світлин зрозуміло змотати таку чорнокосу мавку-русалку. Хіба ще намисто червоне додати треба.