Сьогодні Різдво! Справжнє, зі снігом! Ну, сніг не такий щоб дуже сніг, але все ж таки… Летять з неба легесенькі сніжинки -пушинки, і тануть образу на сірому мокрому асфальті. Спочатку поодинокі маленькі дивовижинки, а потім ніби хтось там угорі струсонув кожуха, і повалив лапатий сніг, так щедро, дружно, по-справжньому! Аж запахло Різдвом! А й справді , яке ж Різдво без снігу? Навіть, якщо цей небесний дарунок не затримується на зеленій травичці і торішньому листі. Адже можна просто дивитися на нього, а потім заплющити очі і уявляти, що все навколо біле-біле, сліпуче-сліпуче. А ще так можна почути дзеленчання різдвяних дзвіночків. Тих самих, з далекого дитинства, коли у теплій сільській хаті у грубі палахкотів, потріскуючи вогонь, пахло сіном і медом, на столі -кутя, калачі, пироги, а в кутку на покутті під образами, заквітчаними вишитими рушниками, різдвяний солом’яний дідух. І ми, дітлахи, сиділи на бамбетлі і прислухалися, чи не чути дзвіночків – то знак, що на порозі колядники, вертеп. Чекали дива… Про це диво сповіщав той незабутній передзвін.

І от ватага колядників, сільських парубків із звіздою заходить до хати. Під дзеленькання дзвоника парубки співають колядки, починаючи дійство…

Дзвіночки – невід’ємний атрибут Різдва поряд із звіздою. Мені здається, що навіть уявити це свято без срібного передзвону важко.

Дзвіночки у різних народів, як і в українців, здавна виконували захисну функцію, були оберегом. Під час обряду водіння кози їй на шию вішали дзвіночок. На Гуцульщині худобі на полонинах замість калатала вішають дзвіночки, щоб та не губилась, і щоб таким чином була захищена від диких звірів. Археологи знаходять дзвіночки у скіфських похованнях, і припускають, що вони використовувались нашими пращурами як захист від злих духів. Різдвяних ангелів, які сповіщають про народження Ісуса, зображають із трубами та дзвіночками. Хай там як, а мелодійний неповторний спів цих маленьких дзвоників створює святковий настрій кожному, хто почує його.

Дзвіночки надихають, і руки витинають…

Ці витинанкові дзвоники не дзвенять як мідні чи срібні. Але вони створюють святковий різдвяний настрій. Сидиш собі, зручно вмостившись у крісло, і витинаєш, витинаєш… На підлогу тихо падають паперові стинки, а кімната наповнюється мелодією – спочатку тихо, а потім все гучніше і дзвінкіше. Ось уже цілий стосик паперово-мереживного дива. Згодом вони перетворяться у гірлянду, свічники або просто оселяться на різдвяній ялинці і будуть милувати очі у мерехтінні кольорових вогників.

7 січня 2021р.