Обожнюю маленькі тематичні музеї. Ось надибала у Львові цими вихідними ще один – Музей скла. Виявляється йому вже 6 років (відкрили на честь 750-річчя Львова), а я ще його для себе була не відкрила. Але, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Найцікавіше те, що знаходиться він на моїй улюбленій Площі Ринок. Я, напевне. сотні разів коло нього була і не зауважила. Але так мало бути. Колись давно, ще за часів Радянського Союзу, мені пощастило побувати на Бережанському склозаводі. Тоді ще проводились там екскурсії,і там я вперше побачила склодувів і їхні витвори. Для мене ці люди були справжнісінькими чарівниками. Ідея створення першого і єдиного в Україні музею скла належить А. Бокотею – ректору Львівської Академії мистецтв. всесвітньо-відомому художнику скляру. Єдина на всю Україну кафедра цього мистецького вузу – кафедра художнього скла, готує митців-склодувів. Навчитися працювати зі склом неможливо, як скажімо, малюванню, ліпленню з дитинства – матеріал надто небезпечний. А знаряддя, з яким мають справу художники-гутники? Нічого спільного з пензликами, олівцями та палітрами – щипці та ножиці. Місце праці – біля розпеченої до 1200-15000* С печі. У музеї два відділи – історичний і сучасний. У першому – історія виникнення скла . Тут можна побачити глечики, чарки, бокали, пивні кухлі, вівати, штофи, профітки, флакони, бальзамарії, давньоруські скляні намистини, уламки браслетів, перстнів, мозаїк та археологічні знахідки зі скла. У другому відділі – роботи сучасних майстрів Львова, а також роботи студентів ЛАМ – вітражі, гутне скло, об’ємно-просторова пластика , роботи з приватних колекцій. Також тут представлений широкий асортимент гутного скла виробництва компанії “Галицьке скло”.

Існує цікава легенда про виникнення скловиробництва. У ній розповідається, що одного разу, в дуже далекі часи, фінікійські купці везли по Середземному морю вантаж брили соди. На ночівлю вони висадилися на піщаному березі й почали готувати собі їжу. Не маючи під руками каміння, обклали багаття великими брилами соди. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердим, як камінь, горів вогнем на сонці й був чистим і прозорим, як вода. То було скло. Так майже шість тисячоліть тому виникло скловиробництво . Ця історія була написана римським вченим Плінієм у головній праці його життя «Природнича історія” . Він писав її багато років. Довгий час вірили, що саме так і винайшли скло. Лише в середині XX століття знайшлись люди, які вирішили перевірити розповідь Плінія. Кілька спеціалістів із скловиробництва зробили спробу зварити скло таким же чином, як зробили це фінікійські моряки. Вони так само , на піщаному березі розпалили багаття, поставили великі брили соди, а на них – казан з водою. Довго і терпляче слідкували за багаттям, не шкодуючи, підкладали в нього дрова. Вітер роздмухував полум’я. Але все було марно. Коли вогонь загас, ніякого скла у попелі не знайшли. Адже при такому невеликому жарі, який дає полум’я багаття, сода не може сплавитись з піском і перетворитись на скло. Так була доведена помилка Плінія.