Як і обіцяла, сьогодні пролпоную свій МК . Робимо Кізоньку Мамуню. Для виготовлення іграшки нам потрібно:
джутовий шнур, бавовняні біла та червона нитка, клаптик барвистої тканинки, вишитий клаптик для фартушка, намистини ( дві для очей-чорні або сині, більші (12) червоні для намиста), ножиці для розрізання шнура (тканинку ми рвемо), клей ПВА. А також коробочка з-під ліків. Це якщо ви хочете зробити кошичок для Кози.
А у середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і Ліля. Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!
Сьогоднішня виставка-конкурс витинанок проходила у рамках V Всеукраїнського фестивалю народної творчості "Червона калина". Ініційована вона була громадською організацією "Фестивальна планета" та спільнотою майстрів народного мистецтва міста Кривого Рогу під керівництвом члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Маріанни Любас. Така подія в Україні була чи не вперше, адже раніше конкурсу витинанки окремо для дітей не було. У конкурсі взяли участь 165 учасників від 4 до 17 років з 12 міст України, серед яких Запоріжжя, Чернігів, Суми, Кривий Ріг, Прилуки, Дніпропетровськ, Черкаси, Херсон, Верхівцеве, Тернопіль, Київ, Бердянськ, смт. Царичанка. Увазі поціновувачів цього древнього мистецтва представлено 187 робіт, виконаних у техніці витинанки та вириванки. Найбільше робіт надійшло з Сум, Запоріжжя, Чернігова, Кривого Рогу. Вперше свої витинанки представили тернополяни – учні із ТЗОШ №19 Кузів Оленка («Чом ти не прийшов»), Шишковська Софія (Великдні дзвони дзвонять»), Попів Софія (А вже весна скресла»). Зазначу, що це перші великі роботи дівчаток і дебют у такого рівня конкурсі витинанок. Серед членів журі конкурсу відомі майстри витинанки Василь Корчинський (член НСХУ, м. Київ), Тарас Крамаренко (член НСМНМУ, м. Жашків, Черкаської області) та Ірина Зяткіна (член НСМНМУ, м. Бердянськ, Запорізької області). Роботи учасників вражають своїм різноманіттям, щирістю, гарним смаком. Коли розглядаєш дитячі роботи, усвідомлюєш, що і досі є інтерес до витинанки, до народних традицій, до фольклорної спадщини нашого народу. Хочеться аби щонайбільше дітей долучалося до мистецтва витинанки. Адже їм особливо корисні такі заняття. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове та творче мислення, художній смак.
Чим ближче був день від’їзду до кривого Рогу, тим більше я хвилювалась. Ну це ж треба було в інтернет залізти і начитатися спогадів наших мандрівників, котрі вже встигли побувати у цьому місті на Дніпропетровщині… Але квитки придбані, цікавість розбирає, тож напередодні півдня збираю сумку, так ніби я не на два дні їду, а на місяць. І ось настав цей день і цей час. Оголосили посадку – і я вже у вагоні. За кілька хвилин поїзд рушає. Чоловік каже по телефону, що у мене обличчя щасливої дівчинки. Він не здогадується, що це маска, за якою я намагаюсь приховати хвилювання. Щоправда, я йому про це непрозоро натякнула. І ось потяг Львів-Запоріжжя мчить мене у невідомість. Намагаюсь відволіктися від нав'язливих думок, читаючи якусь книжку про бомжа, який потрапив у Одесу ( добре що не у Кривий Ріг). Поспішала, тож вкинула у сумку першу книгу, яка потрапила на очі. У Хмельницькому підсіли двоє дівчат, які їхали до Жмеринки. Щебетали про щось своє. У Жмеринці вийшли, тож я знову була сама. Заснути не давало безконечне гепання дверей, матрац, набитий, напевне, галькою, і хропіння сусідів за перегородкою – класика потягового жанру. Вранці виявилось, що маю нових сусідів – подружню пару, яка прямує до Кривого Рогу. Розговорились. Попередили, що «лучче говорити у Кривому Розі по-русски», що нехороші слова там як добрий день у нас, та й культура – не Європа. Додали… Для себе зробила висновок – говорю українською, там теж люди живуть наші. Так година, друга – вже й почали помаленьку до пункту призначення наближатись. Усеньку ніч, кажуть, дощ тут був. Ого! За вікном- червоні калюжі на дорозі після дощу. Таких я ще зроду не бачила. Мене втішили – це ще нічого, бувають і жовті , і зелені.
25 Лип, 2015 |
