Нарешті в Тернопіль прийшла весна! Справжня – із сонцем, набубнявілими бруньками, гарною погодою. Пізно, але прийшла така довгоочікувана!
Ще трохи – і завершується квітень – четвертий місяць календарного року, другий місяць весни. Які тільки назви він не мав у народі!
Цвітень, водолій, краснець, лелечник, капельник, пустун, апріль, дзюрчальник, снігогін. У квітні наші предки вшановували велику Берегиню-Матір – покровительку врожаїв. На честь премудрої богині Лади і її чарівної доньки Лялі на Красній гірці (Красна гірка – давнє народне свято (22 квітня/5 травня), що символізує зустріч весни з її красним, тобто красивим, сонцем) водили хороводи і співали пісень. Ляля сидить на зерновій лавці у вінку, прикрашена зеленню, всередині кола дівчат, що танцюють і співають, ведучи хоровод навколо неї. До ніг Лялі кладуть вінки із зелені, а вона потім роздає їх подругам, а також молоко, сир, масло.. Розливи весняної води залишали вільними лише високі місця , гористі, там і відбувалися свята весни. Пізніше, з приходом християнства, саме в таких місцях будувалися церкви. Красною гіркою називали також період, зручний для весіль – від Хоминого тижня (першого тижня після Паски) до дня Святого Юрія (23 квітня/6 травня), коли ще не розгорталися роботи у полі. У цей період молодь водила різні ігри – горюдуба (старовинна весняна гра, що зберігає ознаки старого шлюбного звичаю – умикання або горіння. Горіння -піддавання дії вогню, знищення вогнем. Граючи, або як казали, гуляючи в горюдуба, той, хто горів, вимовляв такі слова, заклинання:”Горю, горю, падаю. серцеи страждаю, кого люблю, того спіймаю”. Недарма слово “горіти” означало “любити. А у народній пісні співалося:”Зеленая ліщинонька не горить, ой курить, молодая дівчинонька не любить, а дурить”.), горюпень, які теж відбувалися на високих місцях.
Читати далі