Друзі, я вас ще не втомила? Якщо ні, то продовжимо . І зараз ми з вами у незвичайному місці. Тут – країна дитинства, дім, в якому живуть іграшки. До 25 травня цього року я й гадки не мала, що насправді існує такий дім. Назва у нього дуже солідна – Державний музей іграшки Міністерства освіти, науки, молоді і спорту України. Ви думаєте , кияни знають? Не тільки, де він знаходиться, а й взагалі про його існування не підозрюють. Принаймні, коли ми кількох киян запитали, де є такий музей на Кловській, то вони здивовано на нас дивились:”А що, є такий?” Є! Отже, занотовуємо в записники – згодиться, якщо матимете час на культурну програму на вікенді у столиці: Кловський Узвіз, 8. Господиня цього казкового будинку- Людмила Валентинівна Гладун (по сумісництву – директор, але, погодьтеся, це не звучить казково і загадково).
Музей невеликий, але надзвичайно цікавий. У першій залі нас зустріли дивовижні авторські ляльки Володимира Піонткевича з приватної колекції Ольги Лисенко. Володимир Піонткевич родом з Житомирщини. Закінчив Харківський театральний інститут, акторський курс Леся Сердюка. Актор випробував безліч професій, але у 1991 році лялькар переміг актора. У Володимира в дитинстві була мрія вступити до Московського театрального інституту на лялькове відділення, він захоплювався театром ляльок Образцова. Хто виріс у радянські часи, той, звичайно, знає, що це таке. Великий лялькар Образцов порадив йому вступати Харківського навчального закладу.
Ляльки Володимимра Піонткевича дивують своєю незвичністю, оригінальністю, вони зовсім не схожі на звичайних ляльок. Мабуть, саме тому вони привернули увагу колекціонерки, господині галереї “Ляльковий дім” Ольги Лисенко. Тепер і ми маємо нагоду побачити ці надзвичайні витвори лялькового мистецтва.
Моєму здивуванню і захопленню з ляльок не було меж. Я захоплена їх красою, оригінальністю, душею! А уявляєте, яка реакція на такі іграшки у дітей?

Що ж, продовжимо наш невеличкий огляд музейної експозиції. Зараз ми у відділенні народної ляльки. Саме тут відкрита виставка народної традиційної ляльки, саме тут проходило нагородження учасників ІІ Всеукраїнського конкурсу. Усі ми знаємо, що іграшки кожного народу мають свою історію. У всі часи, діти усіх народів гралися. Іграшки завжди знаходять при розкопках. Вивченням іграшок займаються науковці. Тож, звісно, вона -Іграшка- важливий елемент пізнання історії, традицій народу. Не є винятком в цьому сенсі і традиційна українська забавка. У музеї на Кловському, куди ми завітали, є чудові народні іграшки із сиру, таємницю виготовлення яких знають гуцули. Ніколи собі не могла уявити, як це можна зробити забавку із сиру. А наші предки вміли і передали свої знання нащадкам. Чудові іграшки із соломи, глини і , звичайно, ганчір’яні ляльки.

Сирні гуцульські іграшки

Іграшки із соломи, трави, кукурудзяного листя, клоччя

Димківська глиняна іграшка

Ганчір’яні ляльки

У третьому залі наразі представлена колекція еталонів радянських іграшок. За цими еталонами налагоджували масове виробництво іграшок у СРСР. для тих. чиє дитинство припало на ті часи, ця зала особлива. Тут поринаєш у спогади, впізнаєш іграшки, котрими грався.Ті ж самі пупсики, металічні конструктори , літачки, машинки, БТРи, пластмасові Буратіно та інші мультикові герої, ляльки. Кожна з цих милих серцю іграшок мала автора перш ніж вона стала масовою. І про кожну з них можна тут у музеї дізнатись. Дуже зворушлива експозиція. А уявляєте, якщо привести сюди діток нинішніх… Для них це взагалі буде екзотика. Серед всього розмаїття старих іграшок цілий стелаж з ляльками Барбі. Для порівняння… Тут зустрілись дві епохи, два світи – сучасне і минуле. А ще велетенський конструктор Lego, яким марить мій шестирічний онучок, хоча я гадаю, що він має стільки ж цих деталей, не менше.