Поки ще свіженькі спогади... Хмільник. Палац І. Кісідо

В ніч з суботи на неділю повернулась із славного міста – курорту Хмільник. Вам знайоме це містечко на Поділлі? Чудове! Відвідую його вже впродовж десяти років з невеличкими паузами. Тож бачу, як воно змінюється. У Хмільнику буяє золота осінь, цвітуть чорнобривці, айстри, майори. У центрі міста з’явився новий пам’ятник – Матері.

На ньому викарбувані слова:
Приїжджайте частіше додому,
Бо не вічні ні батько, ні мати…
Завтра можете їх не застати…
Приїжджайте частіше додому…
М. Луків
Зворушливо… Здається, в Україні більше нема подібного пам’ятника.
Спасибі братам Юрчишиним, за ініціативи і сприянні яких він з’явився.
Це – нове…
Давно хотіла потрапити у місцевий музей, але все якось не випадало. Тож цього року по приїзді до Хмільника вирішила нарешті реалізувати бажання і задовільнити цікавість. Історія – цікава штука. А тим більше, коли впродовж стількох років буваєш у місті пора би вже щось дізнатись більше про нього, аніж про курорт.
Отож, почну.
Про Стару фортецю (замок) (а саме так написано на вказівнику-стрілці) знала давно і не раз бувала на тому місці, де вона колись височіла. Знала і про те, що у старій башті є Хмільницький історичний музей. Ну мушу я, нарешті, туди потрапити!
22.09.13. Спроба перша – невдала…
Маршрутне таксі №3 довезло мене до зупинки «Радон». Я вийшла з маршрутки, перейшла дорогу (до речі, рух тут як у мегаполісі, – не дуже сподівайтесь, що автівка зупиниться і пропустить вас навіть на переході) і попрямувала в напрямку до фортеці. Старезні сходи на замкову гору «охороняв» лінивий чорний кудлатий пес. На мене він не зреагував, тож я безперешкодно ступила на східці, які помаленьку розсипаються від віку. Сходинок рівно п’ятдесят… І от я вже нагорі.

Звісно, від замку залишився лише спогад у вигляді башти та залишків муру. На місці замку височить палац у стилі ампір. У приміщенні башти – музей, у палаці – пустка. Табличка на стіні палацу повідомляє нам реєстраційний номер пам’ятки архітектури -№994, рік – 1916. На рахунок року – помилочка.

Вивляється, палац був побудований у 1911-1915 роках для місцевого поміщика К.І. Кісідо за проектом відомого архітектора І. Фоміна.Чесно кажучи , палац справляє гнітюче враження… Південний фасад порепаний, за колонами у кутку – сміття, биті пляшки, двері зачинені, шибки у вікнах вибиті… Це – вигляд південного фасаду. Заплющила на мить очі –захотілось уявити, яким красивим був цей палац тоді, в далекі роки початку минулого століття. Білосніжні величні колони, балкон, а всередині, мабуть, широкі сходи, величезна багата люстра… Ну, це я собі так уявляю. Заглянути всередину не довелось. Уже кілька років будівля зачинена. Кажуть, там і готель був, іще щось.

Вирішила обійти споруду зі всіх боків. Північний фасад палацу абсолютно інший. Холодні кам’яні стіни, колони підпирають важку стелю. Зовсім не схоже на палац, скоріше – на замок, фортецю.

У щілинах між каменями знайшли собі схованку вужики. Ось один з них висунув голівку. Трохи попозував перед фотокамерою. Потім йому , напевно, набридло світло від спалаху, і він гепнувся у траву догори розцяцькованим геометричним візерунком пузом. Я вже збиралась іти, як мало не наступила на ще одного плазунчика – подружку чи друга першого вужика. Це створіння мирно дрімало собі у зеленій травичці. Мабуть, теж чекав на свою чергу сфотографуватись. Ну що ж, друже, і тебе сфотографуємо – більше нікого.