Учора у Тернопільському краєзначому музеї відбулося Різдвяне дійство "Луна музеєм коляда" . Чудове, фантастичне свято! Не дивлячись на те, що природа  переплутала зиму з весною і на деяких деревах повистрілювали бруньки, настрій у всіх, хто прийшов на дійство,  був зимово-новорічно-різдвяний.  

У виставковій залі розмістилась  біла стилізованя ялиночка, яка чекала на дітей ( а такожїх матусь), аби вони її прикрасили. Що за свято без вбраної ялинки! Тож роботи у мене було вдосталь. Тільки – но встигала малювати тому -дзвіночок, тому – ялинку,тому – пташку, іншому – ангелика. Найбільше хотіли ангеликів витинати.  Ну, напевне, все ж новорічно-різдвяні світа найбільше аоціюються саме з ангелятами. Найменшій витинальниці було 5 рочків. Ясно, що тут ія допомагала , і мама. Здається, задоволеними залишилися усі. Вже була п'ята година , а дітлахи не хотіли розходитись .  Треба ж їм було спробувати і пташку, і ангела, і дзвіночок, і ялинку витяти.  Здивувало мене запитання однієї маленької дівчинки. Вона якраз саме закінчила витинати іграшку – ангелика, ми склеїли її. І тут:"А можна її купити?" Я аж розгубилася?  "Що купити?" – "Цю ііграшку". – "Та ж ти її сама зробила. Вона твоя" . Дівча дивилося на мене такими здивованими очима.  Мені чомусь аж сумно стало на мить. Не все ж продається!  Радість дарується, дитино. Тож майже всі іграшки дітлахи забрали із собою. А мої помічники Любомир і Соломійка  – ті, хто найдовше затримався за витинанням, допомогли прикрасити музейну ялиночку. Не могли ж ми її залишити невбраною. Коли вийшла з музею, надворі було вже темно. А на душі – світло…

Прийшла додому , не втрималась – почала витинати іграшки для своєї ялинки.

Веселих свят!