Скажіть чесно, ваші діти люблять читати? На це запитання сучасні батьки далеко не всі дадуть ствердну відповідь. Зараз у розпалі зимові канікули. Для дітей – весела пора, адже на канікулах можна займатись, чим душа забажає ( ну, звісно, про випускників цього не скажеш – у них інтенсивна підготовка до ЗНО), тим, на що іноді під час навчання так не вистачає часу – катання на ковзанах, на санях, подорожі, відривання по повній програмі в інтернеті… та всього і не перелічити. А от малим першачкам ще попри те все було б бажано і книжки почитати( та не тільки першачкам). Чесно кажучи, не люблю я це словосполучення “техніка читання”. Але, на жаль (чи на щастя), його колись вигадали. Тож, мабуть, техніку читання у дітей треба виробляти. Таке собі вправляння у читанні, тренування. І нікуди від нього не дінешся. Адже від того, як дитина читає, залежить те, як вона навчатиметься. Блез Паскаль в свій час сказав “Ми нічого не зрозуміємо, якщо будемо читати надто швидко або надто повільно”.

Багато дітей в наш час ідуть у школу, вміючи читати. Іноді трапляється так, що ті, хто не вмів читати, незабаром обганяють їх. А все через те, що маленькі школярики занадто самовпевнені – навіщо мені це, я вже вмію. І часто буває важко переконати такого впертюха, що читати потрібно. У нас такий впретюх теж зростає. Він може годинами складати щось із улюбленого конструктора “LEGO”, і це його абсолютно не втомлює. А от прочитати кілька сторінок це треба було впросити, переконати. Хоча книжки він любить змалечку, читає дуже давно. І найкращими для нього подарунками завжди є нова книжка і конструктор. У школі з нашим учнем трапилась така довготривала пригода. Класовод, щоб залучити дітей до домашнього читання, вигадала за кожні прочитані три сторінки на великому плакаті напроти прізвища учня приклеювати наклейку. Коли я вперше побачила цей плакат, він був заповнений довжелезними смугами з наклейок напроти прізвищ майже всіх учнів. Серед них виділялись і переможці-читачі. Напроти прізвища нашого Артемчика стабільно 4 а згодом 6 наклейок. Це попри те, що він щодня читав не менше трьох сторінок. Виявляється. Артемчикові були абсолютно байдуже, чи є у нього наклейки, чи нема, і він просто не повідомляв вчительку про свої досягнення. Зате ті , хто кмітливіший, навіть не читаючи, заробляли наклейки.

Ну, ось канікули. Почитати би. Наш Артемчик дуже любить слухати, коли йому читають. Це ще змалечку, дякуючи прабабусі (вона вчитель початкових класів із 40 річним стажем). Їй доволі часто доводилось бавити Артема, коли мама ще навчалась. Тож Артемчик міг годину – дві сидіти і слухати, як бабуся йому читає і запам’ятовував цілі книжечки напам’ять.
Тож цим я вирішила скористатися. Цього року Дід Мороз поклав Артемчикові під ялинку чудову книгу “Пригоди Барона Мюнхаузена”. Ну, звісно, я розрекламувала її, сказавши, що кожна історія в ній – це суцільний регіт. Вивчивши книгу, я виявила, що вона дуже зручна для читання – одна історія займає переважно одну сторінку. Тож уклали угоду: одну історію читаю вголос я, наступну – Артем. Спрацювало. Так ми за день прочитали по чотири історії. На наступний день я схитрувала. запрпонувавши йому читати дві, а мені – одну. Нічого, пішло. На третій день Артемчик заявив:”Бабуся, тепер я буду читати 10 історій, а ти одну!”. Скажу вам, читати разом надзвичайно весело. Адже в процесі читання ми ще й обговорювали все, що відбувалось із бароном. А якщо врахувати, що в цій веселій книзі є моменти, які заставляють зробити дитині круглі здивовані очі і задати питання “Хіба таке можливо? А чому так не може бути?” то результату досягнуто. Зранку Артемчик, ще навіть не вмившись, біжить до книжки, щоб прочитати наступну історію. Ось такі у нас відбуваються книжкові перегони!
Гадаю, головне – вгадати книгу для маленького читача. До речі, читайте з дітьми Всеволода Нестайка!

Читання – це щастя, яке легко досягається!
Хорхе Луїс Борхес