З Новим 2014 Роком, дорогі мої читачі! З новим щастям, з новими гараздами!

 Сьогодні на календарі 2 січня. Для українів цей день святкувався як останнє передріздвяне свято – День Гната. Гнат був учнем апостола Іоанна Богослова, єпископом Антіоїхії – древньої столиуці Сирії. За легендою Гната малюком носив сам Господь.Але і Гнат (Ігнатій) сам носив у серці ім'я Бога, тому нарекли його ще й Богоносцем. За те, що протягом сорока років проповідував Ігнатій християнську віру, був він страчений у Римі в 107 році, а його святі мощі перенесено в Антіохію.  Коли християни Рима намагалися визволити Ігнатія від смерті, він сказав їм: "Дозвольте мені стати поживою диких звірів, щоб тільки дістатися до Господа. Я – Боже зерно, і мене мають змолоти зуби диких звірів, щоб я міг стати чистим Христовим хлібом".

Головною ознакою цього свята було забій свиней до Різдвяного столу. Навіть приповідка була: "Браття, завтра Ігнатія. Хто має свині, най ріже нині". Вірили, що якщо зарізати свиню в інший день, то м'ясо швидко зіпсується. У цей день жінкам заборонялось прясти, прати. Жінки здебільшого прибирали в хаті, пекли обрядове печиво, чоловіки заготовляли дрова, лагодили сани. Хлопці збиралися ватагами, розподіляли ролі для вертепу, вчили тексти, готували вертепні костюми, ладнали різдвяну зірку. Адже з вертепом ходили саме хлопці. Мені закарбувалось у пам'яті, як у бабусиному селі з вертепом ходили перебрані колєги мого дворідного брата, а я намагалась впізнати їх за голосами. А їхні костюми справді були витворами мистецтва!

Дівчата ж мудрували і чаклували над хатніми прикрасами – робили "голубців" та "павуків". "Голубці" – пташки із яєчної скорлупи, в якій з обох боків проколювали два отвори і просували кольоровий папір -крила. така фігурка птаха ототожнювалась у наших пращурів із небесним світилом – сонцем.

 А ще дівчата робили "павуків" із соломи. Для їх виготовлення ще з літа заготовлялись стебла соломин. Через них протягували нитку і формували квадрати, ромби. У центрі такого "павука" розміщували найбільшу фігуру, а з боків долучали до неї дрібніші. Напередоні Різдва "павука" підвішували на дорвгій міцній волосині з кінського хвоста до центрального сволока хати. Тріскотіли дрова у печі, раз по раз рипали двері в хату  (адже господар виходив то за дровами, то худобу напоїти), і від цієї зміни температури великий "павук" разом із "павучатами" починав повертатися у різні боки, неначе живий. А дітям – радість. Мабуть ще з тих давніх-давніх часів прийшло до нас повір'я, за яким на можна павуків вбивати, адже павуки були символом доброї звістки, звістки про Різдво Христове.

Ось таких павуків виготовили дівчатка із міста Козова Тернопільської області під керівництвом майстрині Алли Нечипорук -керіввника гуртків дитячого парку "Лісова пісня"

 Виготовляли дівчата і  "їжачків" із тіста та глини, голочки для яких робили із колючих колосків. Зліплені фігурки сушили на комині.

Вироблені "павуки", "голубці", їжаки" мали висіти аж до Водохреща.

Отож, справ у дівчат перед Різдвом було багацько, і все треба було встигнути, недарма говорили:"Гнат покваплює дівчат".

Однак найпопулярнішою традицією на новорічно-різдвяні свята було внесення Дідуха, якого виготовляли із першого зажинкового снопа. Дідух прикрашали засушеними квітами, обвивали кольоровими стрічками. У нашому селі його ставили в куті на видному місці. А підлогу встеляли  соломою – Бабою. Незабаром на зміну Дідуху прийшла ялинка.  Довгий час вона займала у сільських хатах (у містах же ставили лише ялинку) місце поряд із Дідухом і мирно з ним співіснувала. Але все ж і тоді, особливо для таких як я, котра виросла на асфальті, ті моменти, коли вносили Дідуха, були якимись магічними, таємничими.

Здається, традиція ставити дідуха почала відроджуватися, і це тішить!