Була неділя. Назустріч нам зустрічались микуличани, котрі вже повертались із церкви. Майже усі – від маленьких дітлахів до поважних бабусь – у вишиванках. Я віталась як годиться “Слава Ісусу Христу!” і просила дозволу зробити світлину. І ніхто не відмовив. Навпаки – усміхались і радо позували, щоправда дехто трохи знітившись. Гуцули – народ скромний, щирий, привітний. Тож їм незручно від надмірної уваги. А я маю слабкість – не можу пройти повз людину у вишиванці, а відтак перепиняла кожного, хто йшов назустріч.

А це , подивіться тільки, яка сімейка!

Коли ми чекали на зупинці автобуса, вулицею пройшла весільна процесія – молодий до молодої із музиками і почтом, з весільним, традиційним на Гуцульщині, деревцем.

А пізніше у Яремче – молода пара у бричці